Розділ 57

Деякий час нічого не відбувалося. Але я не впадала у відчай з якоїсь причини. Я інстинктивно відчувала, що у мене вийшло. Точніше, у нас вийшло. Мій маленький скарб всередині, здається, теж допоміг. Тож я сиділа деякий час, просто чекаючи. І коли я вже думала, що це, мабуть, займе більше часу і мені варто теж перепочити, Ітан різко відкрив очі.

— Ітане, ти мене бачиш і чуєш? — нахилившись до нього, я намагалася зрозуміти, в якому він стані. Його зіниці звузилися, фокусуючись на моєму обличчі, а груди здійнялися від першого повноцінного вдиху.

— Маргарет... — повільно промовив Ітан, не відводячи від мене очей. Голос був хрипким, наче він не розмовляв цілу вічність. — Я не розумію... я думав, що помер. Здається, я навіть приходив до тебе попрощатися. Що сталося?

— О, Творці... — я не стримала емоцій і міцно його обійняла, зарившись обличчям у вигин його шиї, відчуваючи тепло його шкіри. — Якщо ще раз таке провернеш, то я вже точно сама тебе придушу!

Я відчула, як сльози потекли по моїх щоках. Коли я нарешті відсторонилася і просто сіла на ліжку поруч, Ітан обережно простягнув руки, намагаючись витерти їх долонями.

— Я маю так багато тобі сказати і зробити, — промовив він, і в його погляді було стільки каяття, що мені на мить забракло дихання. — Я такий дурень, Маргарет. Не плач. Я більше ніколи такого не допущу. Я думав, що рятую тебе, але я лише...

— А хто тобі тепер дозволить? — крізь сміх і сльози перебила я його, накриваючи його руку своєю. — Більше ніяких планів за моєю спиною. Ніякої самопожертви.

— Дякую, — промовив сповненим любові і тепла поглядом Ітан і ніжно поцілував мою руку.

Він хотів було підвестися, але я втримала його. Повітря в кімнаті все ще було заряджене залишками тієї дивної, подвійної магії — моєї та дитини. Ітан насупився, прислухаючись до власних відчуттів, і його погляд знову ковзнув до мене, стаючи неймовірно серйозним.

— Маргарет, — почав він, і в його голосі з'явилися нотки перевертня, який відчув щось неймовірне. — Коли я був там... у темряві... мене не просто кликав твій голос. Було щось ще. Щось, що штовхнуло мене назад у тіло з силою, якої я раніше не знав. З тобою щось сталось після того як ти зникла в порталі? 

Я зробила глибокий вдих. Настав час. Я взяла його велику долоню і повільно опустила її на свій живіт, дивлячись йому прямо в очі.

— Це не тільки я витягла тебе, Ітане. У неї були свої плани на батька.

Його пальці здригнулися під моєю рукою. Я бачила, як за секунду на його обличчі змінилася ціла гама емоцій: від шоку до абсолютного, дикого благоговіння.

— Ти... ти вагітна? — прошепотів він, і я побачила, як в його очах спалахнуло золото.

— Так, Ітане, — я накрила його руку своєю, відчуваючи, як його серце під ребрами пустилося вскач. — І маю тобі сказати, що ця дитина вже повна сюрпризів, хоча ще навіть не народилася. 

Двері кімнати розчинилися, і на порозі з’явилися Ітас та Каспіан. Повелитель демонів першим кинув швидкий, аналізуючий погляд на ліжко, а потім на мене.

— Все добре? — запитав він, але його голос затих, коли він побачив розплющені золоті очі Ітана.

Ітас, відкинувши свою звичну стриманість Альфи, майже в два кроки перетнув кімнату. Він не став чекати на пояснення — він просто нахилився і міцно обійняв брата.

— Ти таки повернувся, клятий ти мученику! — вигукнув Ітас, і в його голосі вперше за весь час почулося щось схоже на хлопчачу радість. — Я вже збирався замовляти найкращий камінь для твого надгробка!

Каспіан залишився стояти біля дверей, схрестивши руки на грудях. Він спостерігав за цією сценою з легкою, ледь помітною усмішкою, в якій, проте, все одно читалася його демонічна натура.

— Що ж, вовче, добре, що ти вирішив жити, — промовив Каспіан у своєму репертуарі, з часткою іронії та холодної розсудливості. — Бо я дуже не впевнений, як би це перенесла Маргарет знову. А в її стані зайві потрясіння — це останнє, що нам зараз потрібно.

Ітан, який все ще намагався віддихатися після міцних обіймів брата, перевів погляд з Ітаса на Каспіана, а потім знову на мене. Він виглядав дезорієнтованим, наче намагався зібрати шматочки розбитого дзеркала.

— Що сталося? — голос Ітана все ще був слабким, але в ньому вже відчувалася колишня сила. Він спробував спертися на лікті, і Ітас допоміг йому піднятися вище на подушках. — Останнє, що я пам’ятаю — це як моя спина палала, Маргарет в зникаючому порталі і хаос довкола... Як довго я був у такому стані? І як... як ви взагалі опинилися тут разом?

Каспіан відштовхнувся від одвірка і зробив крок углиб кімнати, на ходу граційно поправляючи манжет своєї шкіряної куртки.

— О, історія була вельми драматичною, — почав він з легким смішком, ігноруючи напружену тишу. — Твоя Маргарет, прийнявши мою скромну пропозицію, прийшла до мене в саме серце моїх володінь. Можна сказати, вона була налаштована дуже рішуче.

— Каспіане, замовкни! — шикнула я на нього, кинувши застережливий погляд.

Ітан, почувши слова про «пропозицію» та «серце володінь», здригнувся. Його верхня губа сіпнулася, оголюючи ікла, а з грудей вирвалося глухе, загрозливе гарчання.

— О, раз гарчиш — то точно житимеш, — нітрохи не злякавшись, відгукнувся Каспіан. Він картинно підняв руки в примирливому жесті. — Заспокойся, вовче. Тепер я не зацікавлений у твоїй дружині. Ну… майже не зацікавлений. Скажімо так: наші стосунки перейшли в іншу, більш складну площину.

— Досить, — втрутився Ітас, кладучи руку на плече брата, щоб той не намагався встати з ліжка завчасно. Його обличчя знову стало серйозним. — Ітан, я бачив, як Маргарет затягнуло в портал. Все сталося миттєво. В ту ж секунду я кинувся до тебе — хтось із тих драконячих посіпак намагався встромити тобі ножа в спину, поки ти лежав без пам'яті.

Ітас важко зітхнув, опустивши погляд на свої руки.

— Нам вдалося вбити тих драконів, що напали, але поселенню дісталося чимало. Багато наших загинуло, будівлі спалені… ми все ще розгрібаємо ці наслідки. Що стосується батька, — Ітас зробив коротку паузу, — він був важко поранений у тій бійні. Зараз йому вже краще, рани затягуються, але після всього, що він накоїв… рада зграї вирішила, що він більше не Альфа. Тепер клан веду я.