Розділ 55

Темрява розсіялася настільки різко, що я, перебуваючи в стані глибокого шоку, не встигла зреагувати й повалилася на підлогу, просто обличчям донизу. Добре, що в останню мить встигла виставити руки. В голові нестерпно гуділо, а світ перед очима розпливався в каламутну пляму.

Я не відразу зрозуміла, що плачу. Образ закривавленого й обпаленого Ітана все ще стояв перед очима, випалений на внутрішній стороні повік. А що, як він помер? Що, як останнє, що він пам’ятатиме про мене — це моє холодне мовчання і праведний гнів? Він розчарував мене, розтоптав мою довіру, але це не означало, що я розлюбила його за ці три кляті дні. А тепер... тепер шансу виправити це все вже може ніколи не бути.

— Крихітко, ти нарешті вирішила прийти до мене, — пролунав зовсім поруч оксамитовий голос Каспіана. — Зізнаюся, не очікував, що ти з’явишся настільки ефектно. Хоча сподівався, що ти впадеш прямо в мої обійми.

Останні слова він вимовив уже без тіні звичної грайливості. Я насилу підняла голову, і наші погляди зустрілися. Здається, він зрозумів усе без жодного слова.

— Отже, все зайшло аж настільки далеко... — промовив він, підходячи до мене впритул. — Я очікував чогось подібного, але не в таких масштабах.

Він обережно допоміг мені підвестися і підхопив на руки. На мить мені здалося, що він застиг, наче перетворившись на статую. Каспіан голосно втягнув повітря носом, принюхуючись, і його тіло напружилося.

— Що за?.. — через декілька секунд він знову розслабився і вже з легким, дещо нервовим сміхом промовив: — Це нечесно, Маргарет. Я до такого ще зовсім не готовий.

Я хотіла запитати, що він має на увазі, але не змогла вимовити й звуку. Після пережитого жаху мій організм просто відключився, занурюючи мене в рятівне, темне забуття.

***

— Як від звичайної людської жінки може смердіти і перевертнем, і драконом одночасно? І до того ж цей солодкуватий присмак Пітьми...

 — Якщо вона опинилася в покоях самого Повелителя, то навряд чи вона така вже «звичайна». І взагалі, тримай язика за зубами, якщо жити хочеш.

Моя свідомість поступово поверталася, і разом із нею прийшло усвідомлення, що ці голоси обговорюють саме мене. Я повільно розплющила очі, намагаючись сфокусувати погляд на тих, хто так безцеремонно порівнював мої «аромати».

На мій подив, біля ліжка стояли дві жінки. Вони поралися з моєю ковдрою та накривали на стіл. Це на долю секунди мене приголомшило — у моєму палаці прислугою були лише чоловіки, адже жінки в Торнтвеллі занадто цінувалися для такої роботи. Але тут, на території демонів, усе, очевидно, було інакше.

— Якщо ви вже все обговорили... — промовила я хрипко, роблячи спробу підвестися на лікті. — Чи можна мені води?

Служниці розгублено переглянулися. Одна з них кинула на іншу такий промовистий погляд, який явно означав: «Я ж казала тобі мовчати!».

— Так, звичайно, пані. Ось, тримайте, — одна з них квапливо простягнула мені склянку. — Ми негайно повідомимо Повелителю, що ви прокинулися! — швидко додала інша, і вони удвох, майже перечіплюючись через власні спідниці, вибігли з кімнати.

Випивши воду залпом, я відкинулася назад на подушки. Отже, я в палаці Каспіана. З хорошого — звідси я точно зможу знайти шлях додому. З поганого — я геть не уявляла, що робити далі. І ця невідомість тиснула на груди. Що сталося з Ітаном? З поселенням? Їхній Альфа був рідкісним паскудою, але я не бажала зла нікому з перевертнів. При згадці про Ітана сльози знову почали застилати очі. Я ніколи не вважала себе плаксієм, але зараз цей потік було просто неможливо зупинити.

— Будь ласка, тільки не плач, — пролунав голос Каспіана. Він зайшов до кімнати тихо, наче тінь. Побачивши мій стан, він на мить зупинився. — Ти тепер у безпеці, Маргарет. Повір, тут ніхто не посміє тебе зачепити навіть пальцем.

— Каспіане... дракони... вони вирішили діяти. І Ітан... — я знову схлипнула, намагаючись вхопити повітря. — Він зрадив мене, так, але він... Що, як він помер? Він штовхнув мене, він підставився під вогонь...

Я підвелася, щоб краще бачити Каспіана, і попри власну істерику, дещо змусило мене замовкнути. Він поводився надто дивно. Каспіан спокійно сів у крісло навпроти, склавши руки на колінах. У його погляді не було ні краплі здивування, ні дещиці цікавості. Жодного запитання про те, що сталося.

Він сидів із таким виглядом, ніби я розповідала йому вчорашні новини, які він уже встиг прочитати в газеті.

— Ти вже знаєш, — вимовила я, витираючи щоки. Мій голос перетворився на холодний шепіт. — Ти все знаєш, так?

Каспіан ледь помітно нахилив голову набік, і в його темних очах промайнуло щось, що я не змогла розгадати.

— Я завжди знаю, що відбувається у світі, Маргарет. Саме так я і захищаю своє королівство та лишаюся його Повелителем. У моїх землях Пітьма — це не просто стихія, це мої очі та вуха. Тож так, дещо мені відомо.

Я витерла сльози з щік, відчуваючи, як всередині замість розпачу підіймається пекуча лють.

— І як далеко заходить твоє «дещо», Каспіане? — промовила я, з силою стискаючи ковдру. — То, можливо, ти й знав, що саме планують дракони? І про ці антимагічні кайдани теж чув? Виходить, ти весь цей час просто грався зі мною, спостерігаючи за виставою з першого ряду? Може, ти теж із ними заодно?!

Я відчувала, що ще мить — і я просто зірвуся на крик. Безсилля та зрада Ітана змішалися з холодною всезнаючою посмішкою демона, створюючи вибухову суміш.

— Ого, скільки люті, Маргарет, — легко всміхнувся Каспіан, навіть не ворухнувшись у кріслі. — Раджу тобі так сильно не нервувати. Це шкодить... здоровʼю. І ні, я не співпрацюю ні з ким із них. До того ж, ти — найбільша цінність, яка тільки може бути для мене в цьому світі.

— Та до біса, Каспіане! — гаркнула я, відкидаючи пасмо волосся з обличчя. — Зараз зовсім не час для твоїх залицянь і загадок! Моє королівство під загрозою, мої люди в небезпеці, а ти сидиш тут і розсипаєшся в компліментах!

Каспіан раптом замовк. Його погляд став незвично серйозним, він повільно обвів мене очима, зупинившись на мить десь в районі мого живота, а потім знову повернувся до мого обличчя.