Розділ 47

Наша маленька пригода з дівчатами була для мене як ковток свіжого повітря та перепочинок перед бурею. Бо наступного дня вона все-таки почалася. І почалося все з приїзду моїх так званих родичів зі сторони майбутнього чоловіка. Перевертнів прибуло чимало, але найбільше мене здивувало те, що батька Ітана не було. На це Ітан лише похмуро кивнув, сказавши, що і не очікував на нього. Альфі не обов’язково бути присутнім на укладенні політичного шлюбу, навіть якщо це його власний син.

Але прибули Ітас і їхня мати, Лорета. На моє запитання, як це вовк так легко відпустив свою пару в інше королівство, Ітан лише сухо всміхнувся: «Моя мати вміє ставити ультиматуми, перед якими безсилі навіть ікла Альфи». Єдине, що радувало — знайомство з усією цією ріднею було заплановано безпосередньо на день весілля. Ітас не викликав у мене теплих почуттів ще з першої зустрічі, тому я не знала, чого очікувати від жінки, яка виховала таких різних, але однаково небезпечних синів.

І вже коли здавалося, що ці шалені дні прийому гостей закінчилися і залишилося тільки завтра відбути церемонію та бал, нас сколихнула нова звістка. Палац вирішив відвідати сам король Драконячого Королівства і за сумісництвом дядько Деймаріса — Алістер Рейзорн.

Неважко було здогадатися, куди вітер дме. Враховуючи, що на моїй коронації його не було, його поява на весіллі виглядала як відверта провокація. Це було значно тривожніше за будь-який візит ввічливості. Ніхто з нас не очікував на такий поворот. Тепер існувала величезна ймовірність того, що він офіційно вимагатиме повернення «зниклого» племінника, що явно не входило в плани Деймаріса. 

То ж наше з Ітаном весілля починалось з відчуття напруги, що зависло в повітрі.

***

Я сиділа біля дзеркала і дивилася, як слуги збирають мене. Я мала б насолоджуватися цим днем. Все-таки я виходжу заміж, і нехай для всіх це лише політика, але для мене Ітан уже не чужа людина. Він уже зайняв своє місце в моєму серці. Та через цього клятого короля драконів я могла лише думати про те, чого від них очікувати і як допомогти Деймарісу.

Мої роздуми перебив стукіт у двері.

 — Ваша величносте, — зазираючи, промовив слуга, — вас хоче дехто побачити. 

— Хто там? — я не очікувала на гостей. 

— Я, — двері ширше відчинила жінка, і без зайвих слів я зрозуміла, хто це. Мати Ітана. Він виявився дуже схожим на неї. — Вибачте за таке вторгнення, але я б хотіла швидко переговорити з вами перед церемонією.

Я кивнула прислузі, і всі покинули кімнату.

 — Сідайте, будь ласка, — я максимально ввічливо звернулася до неї, хоча такий несподіваний візит трохи додавав нервів. 

— О, люба, — вона, мабуть, помітивши моє вагання, тепло посміхнулася і промовила: — Я лише не втрималася, аби побачити тебе, і, якщо чесно, я маю для тебе дещо.

Вона підійшла до мене і сіла навпроти, поклавши на стіл невеличку коробку. Я мовчки взяла її і відкрила, всередині була неймовірно гарна брошка. Це був срібний місяць, прикрашений білим камінням, а всередині була блідо-рожева квітка, яка дуже нагадувала мені квіти дерева. Невже це…

 — Вона неймовірна, і ця квітка… — я зробила паузу, не знаючи, чи казати своє припущення. 

— Так, це імітація цвіту вишні, — задоволена моєю реакцією, вона продовжила. — В моїй родині є традиція дарувати невісткам брошки, які уособлюють жіночу пару вовка. Місяць як символ того, що ти його світило тепер, і символ самого вовка — у випадку з моїм сином це цвіт вишні.

Я не знала, що сказати. Це було так чудово і зворушливо. Сімейні традиції — це завжди ніби твій зв’язок із чимось більшим, знак того, що ти частина сім’ї.

— Дякую, — все ще збентежено промовила я. — Чесно, я не очікувала такого подарунка. Адже я думала, що, можливо, цей шлюб для вас не дуже правильний. Я ж не вовчиця. 

— О, люба моя, — вона легенько поклала свою руку поверх моєї. — Немає значення, вовчиця ти, маг чи хтось інший. Я бажаю лише щастя своєму синові. А він таким і є поряд із тобою. Я це бачу. Не варто відштовхувати своє щастя лише через накреслені кимось рамки.

Вона стиснула мою руку ще раз. І мовчки попрямувала до дверей.

 — Просто покажи їм усім, як це — бути істинною парою, — вже біля самих дверей промовила вона і вийшла.

Я ж сиділа, сповнена різних почуттів, і дивилася на цей подарунок, який так неймовірно пасував мені ще й до сукні. І водночас мене накрила така лють. Чому якісь там непрохані гості мають руйнувати моє свято, моє весілля? Так, це весілля склалося не через велике кохання, але й говорити, що я його не бажаю, теж неправильно. Що там сказала мама Ітана? Показати їм. Що ж, я якраз маю одну цікаву ідею. Покликавши до себе Ліліт, я попросила виконати одне моє невеличке прохання.

***

Церемонія відбувалася в тому ж самому храмі, де й коронація. Величезна зала, купа гостей, квіти та прикраси. І серед цього всього я йду назустріч Ітану, якого вже за мить буду називати своїм чоловіком. Я йду повільно під поглядами присутніх, у залі лунає легка весільна музика, позаду шелестить шлейф моєї сукні, а в руках я стискаю неймовірно гарний букет квітів, який так пасує до загального стилю. Моє серце починає пришвидшено битися, але коли наші очі з Ітаном зустрічаються, мене ніби огортає його захоплення та радість, і я теж мимоволі всміхаюся. І чим ближче я підхожу до нього, тим сильніше розумію: можливо, він усе-таки доб’ється свого, і йому не так уже й довго доведеться чекати на мої взаємні почуття. Бо як би там не було, але саме в цю мить я почувалася щасливою.

Я стала навпроти Ітана, і він, ворухнувши лише губами, промовив: «Ти неймовірна». Від цього я всміхнулася знову. Далі служитель храму виголошував промову про єднання сердець і доль. Ми мовили клятви, і він оголосив, що шлюб укладено. Під загальні овації Ітан поцілував мене. Ну що ж, тепер я офіційно маю двох чоловіків. Можете мене привітати.

Гості підходили по черзі й вітали нас. Не можу сказати, що їхні вітання були щирими, навіть з боку перевертнів. Скоріше, це все було схоже на офіційний прийом королеви. Але найближчі люди та партнери вітали тепліше, і це додавало сил.