Розділ 46

Сьогоднішній день можна було назвати по-осінньому справжнім. Небо затягнули хмари, і почало лити як з відра. До всього цього ще й піднявся вітер. Моя найнеулюбленіша погода. Осінь, звісно, прекрасна у своїх барвах, але коли вона вже добігає кінця і дерева повністю скидають листя, дощ, який приходить, навіває лише поганий настрій та меланхолію.

Саме тому сьогодні я дозволила собі нічого не робити. Навіть сказала Ліліт і Себу, що вони можуть цей час використати для себе, поки я ще до них не дібралася. Дивна парочка. Вони явно не здавалися знайомими чи друзями один для одного, але ця незручність і недомовленість у повітрі між ними відчувалася дуже добре. Можливо, коли проблем стане менше, я приділю цій загадці увагу. Хоча… я і «менше проблем» — це щось із розряду ненаукової фантастики.

Тож, просто сидячи в кріслі й роздумуючи ні про що, я дивилася у вікно своєї кімнати, повільно п’ючи чай. Але довго наодинці я не залишилася. Очікувано.

У двері постукали, і після моєї відповіді в кімнату зайшов Деймаріс. Я не була здивована, бо після пробудження його дракона ми так наодинці й не поговорили. Маю зазначити, що він помітно змінився за цей час. Виглядав здоровим і повним сил, здається, навіть поширшав у плечах, а мускулатури точно додалося. Він і до цього був привабливим, але зараз від нього віяло якимось особливим, небезпечним шармом. Було таке відчуття, що якщо я хоча б на мить втрачу контроль, то можу остаточно втонути в цьому чоловікові.

До того ж кожного разу, коли він наближався, я відчувала легку пульсацію татуювання на своїй шиї. Що цікаво — метод, яким я його отримала, не хвилював мене жодного разу після того інциденту. Наче так і мало бути.

— Погода якраз для роздумів, — тихо промовив Деймаріс, зупиняючись за кілька кроків від мого крісла.

Він не поспішав сідати. Його погляд — тепер глибший, із золотистими іскрами, що спалахували в самій глибині зіниць — повільно ковзав по моєму обличчю, зупинившись на шиї, саме там, де під волоссям ховався наш магічний зв'язок.

— Ти відчуваєш це, так? — запитав він, і його голос змусив татуювання відгукнутися виразним теплом. — Цей ритм. Він став іншим.

Я поставила чашку на столик і повернула до нього голову, намагаючись зберігати спокій, хоча всередині все напружилося, як струна.

— Відчуваю, — чесно відповіла я. — Здається, твій дракон не просто прокинувся, він вирішив перевірити на міцність наші з тобою кордони.

Деймаріс не відвів погляду. Він повільно підійшов до вікна, спостерігаючи, як краплі дощу розбиваються об скло, і його силует на фоні сірого неба здавався ще більш масивним.

— Знаєш, коли ми тільки уклали ту угоду... — він заговорив тихіше, не обертаючись. — Я був впевнений, що все під контролем. Ти допомагаєш мені з драконом, я виконую будь-яке твоє бажання. Жодних почуттів, жодного поклику істинності. Я не відчував його тоді. Я думав, що це просто взаємовигідний обмін.

Він нарешті повернувся до мене, і в його очах була така суміш болю та пристрасті, що в мене перехопило подих.

— Але я не очікував, що ти почнеш цікавити мене сама по собі. Без магії, без татуювань, без покликів крові. Я почав бачити тебе, Маргарет. Твою силу, твій розум... я почав закохуватися в жінку, а не в некромантку, яка може мене врятувати. Я переконував себе, що мені нічого тобі запропонувати, але тепер, коли дракон прокинувся... це зводить мене з розуму.

Він зробив стрімкий крок до мого крісла і опустився на одне коліно, стискаючи мої руки у своїх. Його долоні були гарячими, майже обпікаючими.

— Мій звір хоче забрати тебе. Сховати від усіх, побудувати дім, де не буде королівств та інтриг. Він марить нашою сім'єю, нашими дітьми... Він вимагає тебе так само сильно, як повітря. Але я пам'ятаю, що ти ледь не загинула через мого дядька та ігри мого королівства. Я не маю права підставляти тебе під удар знову. Моє минуле — це ланцюги, які тягнуть мене на дно, і я не хочу, щоб вони потягнули і тебе.

Я дивилася в його золотаві очі й бачила цей внутрішній розлом. Він розривався між обов’язком бути тим, ким він є за правом народження, і нестерпним бажанням просто бути зі мною.

— Тоді що ти плануєш робити, Деймарісе? — мій голос ледь помітно тремтів.

— Я поверну своє королівство, — відрізав він, і в цьому відчувалася непохитна воля. — Це не буде легко. Це буде шлях крізь вогонь і кров, шлях, на якому я можу втратити все. Але поки у нас є цей час... поки зима ще не вступила в свої права... я просто хочу мати ці моменти з тобою. Навіть якщо вони — єдине, що в мене залишиться.

Його вразливість у цей момент була настільки відчутною, що я не витримала. Весь цей холодний дощ за вікном, усі ці політичні шлюби та загрози раптом стали такими далекими.

Я повільно нахилилася до нього, обережно торкаючись його обличчя, проводячи пальцями по гострій лінії щелепи. Його дихання перервалося. Я не чекала, поки він наважиться — я сама скоротила відстань і першою торкнулася його губ своїми.

Це був поцілунок, сповнений гіркоти розставання, яке ще не настало, і ніжності, яку неможливо було більше стримувати. Деймаріс відповів не відразу, наче не вірив своєму щастю, а потім його руки владно обхопили мою талію, притягуючи ближче. У цьому поцілунку був вогонь його дракона і тихий сум людини, яка знає ціну кожній секунді поруч із коханою.

Коли ми відсторонилися, він притиснувся своїм чолом до мого, важко дихаючи.

— Маргарет... — прошепотів він. — Що б не сталося там, у моєму королівстві... пам'ятай цей ранок.

***

Наступні кілька тижнів пролетіли у дивному, майже сюрреалістичному спокої. Після всіх відвертих розмов і зізнань, між чоловіками встановився якийсь невидимий, крихкий нейтралітет. Це не було схоже на щиру дружбу, радше на мовчазний договір професійних гравців, які зрозуміли: правила змінилися, і тепер вони всі в одному човні.

Я почала проводити вільний час із кожним окремо, і саме тоді до мене нарешті почало доходити справжнє значення багатомужжя в цьому світі. Раніше це здавалося мені чимось складним і виснажливим, але практика виявилася іншою. На диво, ніхто з них не намагався «перетягнути ковдру» на себе чи влаштовувати щоденні сцени ревнощів. Натомість кожен із них просто прагнув своєї частки уваги, свого моменту близькості, коли світ навколо переставав існувати.