Розділ 41

Що може краще привести думки до ладу і відволікти від усієї цієї романтичної метушні? Правильно. Робота. Багато роботи. Коли ти завалений справами, часу на зайві роздуми просто не лишається.

Чи виглядаю я боягузкою, що ховається за паперами? Можливо. Але мені конче потрібен був час, щоб приборкати власне серце. Я маю прийняти рішення: як бути з усіма цими чоловіками та власними почуттями, які щодня підкидають нові сюрпризи.

А роботи, відверто кажучи, вистачало. Наразі переді мною стояли дві задачі: назавжди викреслити з історії це гидке слово «байстрюк», надавши законний захист кожній дитині, та посприяти призначенню нового герцога Імпробуса. Маю надію, наступник буде значно достойнішим за попередника. Оскільки ці питання були тісно пов’язані, я вирішила почати з реформи. Тим паче, невдовзі відбудеться засідання Ради, на якому оголосять про зміну голови безпеки та відставку Даміана.

Відчуваю, це засідання буде геть не легким. Дістанеться і Даміану. Вперше в історії його роду хтось добровільно складає повноваження. Саме за військові успіхи та унікальну магію Етернів вони свого часу отримали герцогство. Хоча, як на мене, багато води утекло з тих пір, і зараз їхній рід міг похвалитися не лише мечами та закляттями.

Звісно, корона могла ухвалювати закони одноосібно — власне, так система й працювала. Основне завдання Ради — радити, а не правити; ну і створювати видимість того, що у нас тут не цілковитий тоталітаризм. Проте підтримка лордів була мені потрібна. Саме вони мали сприяти виконанню законів на своїх землях. Щось підказувало мені: люди не почнуть миттєво змінювати ставлення до позашлюбних дітей чи «небажаних» хлопчиків лише через мій підпис на пергаменті.

— Себастіане, як ти пропонуєш краще подати закон про скасування статусу байстрюків? — звернулася я до привида-монарха, який надто очевидно був незадоволений своєю експлуатацією.

— Пропоную нічого не змінювати, — невдоволено буркнув він. — Існуючий лад працює ідеально. Як і прийняті мною закони. Чому тебе взагалі хвилює доля чужих дітей?

— О, ну звісно! — тут у розмову втрутилася Ліліт. — Коли це «великому монарху» було діло до когось, окрім його параграфів? Дуже зручно робити вигляд, що ти тут ні до чого.

Я навіть не очікувала такої палкої репліки від Ліліт. Розуміла, що вона не відчуває прихильності до привида, і тут явно щось більше, ніж просто професійний інтерес некроманта, але стільки зневаги в її голосі... це було важко ігнорувати.

— То коли я нарешті дізнаюся, що саме вас пов’язує? — спробувала я випробувати везіння.

Проте Себ лише гордовито відвернувся.

— О, я б хотіла, аби нас нічого не поєднувало. Аби історія взагалі не знала цього, — Ліліт зневажливо обвела Себастіана пальцем.

— Цього?! Цього?! — не витримав привид. — Я терплю все це лише з поваги до пам’яті про минуле, а вона... це дівчисько! Така ж зухвала, як і твоя прабабуся!

О, а це вже ставало цікаво. То ось із ким минулого разу сплутав її Себ. Значить, тут таки криється сімейна драма.

— Творці мені свідки, — процідила Ліліт, і навколо її пальців закрутилася темна димка, — ще раз згадаєш її, і я розвію тебе раніше визначеного терміну.

— А нагадайте мені, чому я все це терплю? — я почала повільно масажувати скроні, відчуваючи, як голова починає гудіти. — Ах, так. Бо я не маю на це клятого часу! Я терплю це все лише до пори до часу. Але знайте: як тільки розгребу державні справи, я доберуся і до ваших.

На мою тираду вони обоє відповіли мовчанкою. Ну, хоч у чомусь ці двоє вміли доходити злагоди — у вмінні вчасно замовкнути.

— Ну що, «командо», будуть ідеї, як провернути цей закон відносно мирно?

— Тебе мають підтримати герцоги, — першою озвалася Ліліт. — Або принаймні їхня більшість.

— Я це й сама розумію, — зітхнула я, роздивляючись папери. — Але навряд чи це буде так просто.

— Просто запропонуй їм те, чого вони хочуть, — промовив Себастіан і подивився на мене так, ніби озвучив найочевиднішу річ у світі.

— А що, як вони нічого не хочуть?

— О, ні, дорогенька, — у своїй звичній зверхній манері відказав привид. — За весь час, що я себе пам’ятаю і існую, можу сказати одне: всі чогось постійно хочуть. Головне — зрозуміти, що саме, або ж правильно це запропонувати.

Не люблю погоджуватися з ним, але зараз він мав рацію. Доведеться йти шляхом дипломатії. Мені потрібна залізна підтримка великих домів.

Звичайно, пана Койля я відразу викреслила зі списку потенційних союзників. По-перше, його різка позиція щодо «байстрюків» говорила сама за себе. По-друге, я банально не мала бажання пропонувати бодай щось цьому старому пердуну.

З іншого боку, Даміан точно мене підтримає. Особливо враховуючи, що він знає про ситуацію з Октавієм. Отже, залишаються герцогиня Блекарі та герцог Верден. Саме до них треба знайти правильний підхід. І, мабуть, я почну з герцогині. Щиро сподіваюся, що жіноча солідарність у цьому питанні спрацює краще за будь-які політичні торги.

***

Жіноча солідарність? Ха! Герцогиня Блекарі точно не знала значення цих слів. Тепер я розуміла, чому ніхто не смів навіть заїкнутися про те, що величезним герцогством керує жінка. Власниця головної газети королівства мала справді залізну хватку.

Я запросила її до палацу на чаювання, хоча зустріч більше нагадувала приватну аудієнцію. Не бажаючи тягнути кота за одне інтимне місце, я відразу виклала свої плани на наступну Раду. Проте, коли я вже очікувала на бодай якусь підтримку, вона лише спокійно відставила порцелянову чашку.

— І що я з цього матиму? — її голос був рівним, а пильний погляд не відривався від мого обличчя. — Не подумайте, що я погана людина, але мені немає діла до того, як інші поводяться зі своїми дітьми. Мене цікавить мій інтерес. І також — ваш.

— Мій інтерес? — я на мить розгубилася. — Здається, мої мотиви цілком очевидні.

— Так, Ваша Величносте. Не вважайте це за грубість, але ви не маєте репутації людини, яка переймається чужими нещастями. Тим паче долею тих, хто навряд чи принесе вигоду вам або короні, — вона зміряла мене поглядом. — Чесно кажучи, спочатку я думала, що ваша участь у Раді — це замаскована спроба перетягнути на себе більше влади. Адже всі ми знаємо, якою людиною ви є... і яким був покійний герцог Імпробус. Я занадто багато бачила, аби вірити в безкорисливість, особливо серед тих, хто тримає владу. Ваші родинні методи завжди були іншими: не домовлятися, а шантажувати.