Розділ 29

— Я знав, що чутки про вас правдиві, Маргарет, — процідив крізь зуби брат Ітана, закипаючи від люті. Його очі потемніли, а самовпевненість нарешті тріснула, оголивши справжню злобу.

— І які саме чутки до тебе долітали, любий? — я вже приблизно здогадувалася, що саме з життя справжньої Маргарет вони могли дізнатися. Те, що вона не була черницею, не стало для мене новиною — я це, як ніхто інший, бачила в її спогадах.

— Що ви — розпещене стерво, яке не зупиниться ні перед чим, і на додачу геть не нехтуєте чоловічою увагою! А тоді на терасі вдавали з себе таку недоторканну, коли я намагався вас...

— Досить! — перервав його Ітан. Це було схоже на рик, змішаний із глухою люттю. — Як би там не було, ти не мав переходити межу, незважаючи ні на що!

Вони обоє зчепилися поглядами й замовкли. Не можу сказати, що слова брата Ітана мене по-справжньому ранили, але було неприємно від усвідомлення, що вони вирішили пограти зі мною у «вгадай хто», спираючись на брудні плітки.

— То, по-вашому, хто я? Некерована розпусниця? — я повільно перевела погляд з одного на іншого. — То до чого тоді було це все? Трималися б від мене подалі, та й по всьому.

— Якби ж я міг... Ти моя істинна пара. Тепер і я, і мій вовк відчуваємо це кожною клітиною, — важко зітхнувши, промовив Ітан. 

— Істинність, істинність, істинність! — я відчувала, як остаточно втрачаю контроль над собою. — Що ж ви всі на ній так схиблені? Хіба це манна небесна чи панацея? Усі тільки й торочать, що істинна пара для партнера — найбільший скарб, але поки що я цього не бачу. Хіба так поводяться з істинною парою? Навіщо був цей маскарад із братом? Я взагалі не знала про твоє існування! — я показала пальцем на брата Ітана.

— А навіщо була ця вистава зі шлюбом зі мною? — парирував він. — О, чи, може, ти все-таки хочеш «рибку» кращу — майбутнього Альфу на додачу до його брата?

Я важко зітхнула і провела долонями по обличчю. Відчуття було таке, ніби я розмовляю зі стіною. Наче я сама про все це просила! Та мені цієї корони вже вистачає з головою.

— Значить так, хлопчики. Я більше брати участі в цьому балагані не бажаю. Ти, — я знову вказала на брата Ітана, — мені начхати, Альфа ти, принц чи ще хтось там. Якщо ти ще хоч раз спробуєш до мене торкнутися, повір — повернешся на батьківщину без рук. І грати в оці свої «приколи» будеш вдома з вовчицями. А ти, — я перевела погляд на Ітана, — тебе я взагалі не розумію. Ми могли б просто все обговорити. Минулого разу ти з ошелешеним виглядом покинув королівство після моїх слів. Я б навіть до пуття не знала, що сталося, якби Тіріан не зробив припущення про істинність! І тепер, з’явившись тут, ти дозволяєш братові прикидатися тобою? Чи справді така вже у вас, вовків, віддана любов до істинної пари?

Вони мовчки дивилися на мене, ніби взагалі не очікували такої реакції.

— Та в гробу я бачила цей ваш шлюб. Чи то з послом, чи з вашим Альфою. Угоду буде розірвано. Якщо хочете союзу — придумайте тепер іншу причину для нього. Мені не обов’язково, як ви висловилися, розсувати перед кимось ноги задля політики.

Від такої заяви вони аж підхопилися синхронно.

— Та на цьому союзі наполягав ваш батько, покійний Імпробус! — першим не витримав брат Ітана. 

— Маргарет... — тільки й зміг вимовити вражений Ітан.

— Ну, то й вирішуйте з ним свої справи, якщо зумієте його воскресити!

На цих словах я різко розвернулася і попрямувала до виходу. Продовжувати цю безглузду розмову в мене не було ні сил, ні жодного бажання.

Я вийшла в коридор так рішуче, що варта без зайвих запитань просто рушила за мною. Зараз я була ладна щось зламати або спалити.

— Ваша величносте! — позаду пролунав голос Ітана та його швидкі кроки.

Він що, зовсім не розуміє, коли жінку краще не чіпати? Я різко зупинилася і розвернулася до нього.

— Пане Ітане, вважаю нашу розмову вичерпаною. Далі всі питання вирішуйте вже з моїм чоловіком.

— Пробач мені, — напівпошепки додав Ітан, зупиняючись за крок від мене. — Ти маєш рацію, я не мав так діяти. Усе обернулося геть зовсім не так... Давай обговоримо цю ситуацію ще раз.

— Невже так хвилюєшся за союз наших держав? — не втрималася я від шпильки.

— Та на біса він мені! — гаряче відповів Ітан. — Я хочу просто бути з тобою. Незважаючи на те, яка ти. Без істинної мій вовк просто згасне, як і я.

І все знову звелося до цієї істинності. Чесно, краще б її зовсім не існувало. Але щось глибоко в мені не давало відштовхнути його повністю. Тим паче, я ж дала шанс Деймарісу, а він, на хвилиночку, намагався мене вбити.

— Добре. Ще одна розмова. Удвох. Але давай уже завтра. Мені більш ніж достатньо розмов на сьогодні.

***
Після розмови з перевертнями я рішуче заявила, що більше ніяких аудієнцій, зустрічей чи гостей. Я навіть не вийшла проводжати тих, хто покидав палац. Чудово усі знайдуть дорогу додому і без мене. У королеви теж може не бути настрою.

Тож, замовивши обід до себе в покої, я сиділа наодинці, насолоджуючись тишею і спокоєм. Я припускала, що буде нелегко грати роль королеви й розгрібати наслідки минулого Маргарет. Але за ці два дні зі мною трапилося більше, ніж за цілий місяць. А якщо ви пам’ятаєте, я до цього вже один раз померла, а ще два рази — майже.

Якийсь час я сиділа нерухомо, роздумуючи над тим, що робити далі і як діяти. Я була геть не готова до взаємодії з такою кількістю чоловіків. І головне — у всіх якісь проблеми! Чи можна мені просто когось звичайного? Тільки-но я про це подумала, як у кутку кімнати почав з’являтися вже знайомий мені туман. 

Туманчик.

Його задоволена морда показалася з темряви, і він прямо з пітьми плигнув на мене. Сміючись, я полетіла разом із кріслом назад — спробуй-но втримати такого велетня! Він привітно лизнув мене в щоку. Я була щиро рада його бачити.

Потім він сів поруч і вичікувально вставився на мене. Я спочатку не зрозуміла, чого він хоче, аж поки не помітила конверт, прикріплений до нашийника, якого раніше теж не було.