Розділ 28

Я прокинулася від того, що ранкове сонце заповнило кімнату і світило мені прямо в очі. Повільно потягнувшись у ліжку, я розплющила очі й застигла. Тіріан, підперши голову рукою, лежав на боці й дивився просто на мене. Побачивши, що я прокинулася, він не зробив вигляду, ніби нічого не сталося, а лише м’яко посміхнувся.

— Добрий ранок, — спокійно промовив він. — Я вже хотів тебе будити. У нас сьогодні, на жаль, не менше справ, а в палаці повно гостей.

— Добрий, — повільно відповіла я, перебуваючи ще в легкому шоці. — Я все ще сплю? Чому ти на мене так уважно дивишся?

— Та от задаюся питанням: чому це обличчя мене більше не дратує?

Ми мовчали деякий час, і що найцікавіше — між нами не відчувалося напруги чи ніяковіння. Ніби ми й справді сімейна пара, що прокинулася разом після насиченого дня. І це, маю зізнатися, було приємно. Не скажу, що ми за одну ніч стали до нестями закоханими, але те, що між нами почало щось зароджуватися — факт.

— Пропоную поснідати й обговорити твою зустріч із представниками драконів, — мовив Тіріан, підводячись із ліжка і прямуючи до вбиральні.

Я теж встала і накинула халат, повільно вмостившись у кріслі.

— Щось мені підказує, що вони не тягнутимуть із цією розмовою, — продовжив він уже звідти. — Та і я б волів, аби вони вже швидше поїхали додому. Наші стосунки важко назвати істинно дружніми. Ну, і пропоную також обговорити це з Деймарісом. Які у нього плани і що він про все це думає.

У словах Тіріана була істина. Враховуючи, що Деймаріс увесь цей час до порятунку був у мого «любого» татуся, і що саме король драконів передав свого племінника йому, то цілком логічно, що вони хочуть знати правду. Офіційно Імпробус помер через спробу перевороту, а реальні події зберігаються в таємниці. Але для них дивно, що їхній принц-утікач просто зник. Тож, думаю, я буду для них єдиним джерелом інформації.

— Цілком з тобою згодна. Давай підготуємося до цієї зустрічі.

***

Аби не привертати зайвої уваги, було вирішено поснідати втрьох у моєму старому крилі. Зайві переміщення Деймаріса палацом були нам ні до чого, та й зрештою — мало хто що скаже, король і королева можуть снідати в покоях королеви. Маємо на це право.

Деякий час ми мовчки снідали, лише Деймаріс кидав короткі погляди то на мене, то на Тіріана. Це вже почало трохи дратувати.

— Деймарісе, ти або вже щось запитуй, або припини ці перекидання поглядами, — не витримавши, я заговорила першою.

Він трохи помовчав, а потім видав: 

— Між вами щось сталося?

Від такого несподіваного запитання я поперхнулася чаєм і голосно закашлялася. А цей куди ще лізе? Мені вистачило вчорашніх пригод з Ітанами та Каспіаном.

— Нічого вартого твоєї уваги, — спокійно промовив Тіріан. — Ми просто вирішили діяти як одна команда.

Тут я вже перевела погляд на Тіріана. Дуже «цікаво» він описав події минулої ночі.

Деймаріс ще раз поглянув на мене і промовив: 

— Добре, давайте тоді обговоримо зустріч із моїми земляками. Як я розумію, вони наполегливо намагаються мене знайти.

— Так, вони не говорили про це прямо. Лише про те, що на території нашого королівства може переховуватися втікач-дракон. Про мотиви та звідки у них таке припущення — ані слова. Проте дуже відкрито натякнули на те, що не варто погіршувати наші й без того непрості стосунки. Смерть моєї сестри та конфлікт із родовищами — досі відкриті питання.

Якщо чесно, мені ця ситуація здавалася дивною. Офіційно Торнтвел не міг висунути звинувачення у смерті сестри Тіріана, колишньої королеви драконів, бо вона померла під час пологів. Але хто знає, чи не втрутився хтось у цей процес під час перевороту. До того ж дракони заявляли, що печери з магічними кристалами на кордоні — це їхня історична власність. Ну та звісно, за якісь «історичні болота», наприклад, ніхто б і не згадав. Саме в такому стані й перебувають відносини з сусідами. Порохова бочка, яка рвоне, варто лише ближче піднести сірник. І цим сірником може стати якраз Деймаріс.

— Пропоную поки просто вислухати, чого вони хочуть і як піде розмова. Не думаю, що вони підозрюють мене в чомусь. Зрештою, Імпробус приховував тебе, Деймарісе, навіть від справжньої Маргарет. Вона знала лише про їхню співпрацю і якийсь «подарунок» від драконів, без жодних деталей.

Я щиро не могла зрозуміти цю жінку. Вона так прагнула стати королевою, але водночас не перешкоджала сумнівній співпраці з не дуже дружніми сусідами. На що їхня родина сподівалася?

— Давайте я спробую зіграти колишню Маргарет, а далі діятимемо за обставинами.

— Ти впевнена, що зможеш зіграти колишню Маргарет? — трохи іронічно запитав Тіріан.

— О, повір, режим стерва є і в мені. Та й спогади Маргарет допоможуть. Тож, думаю, проблем не буде.

Чоловіки переглянулися і мовчки кивнули мені.

— І ще дещо, — я повернулася до Деймаріса. — А який конкретно план у тебе? Крім того, що ти плануєш повернути трон.

Він наче вагався, чи відповідати. І чомусь було таке відчуття, що ця відповідь мені не сподобається.

— Я хочу пробудити свого дракона і кинути виклик дядькові. До того ж не всі дракони вірні йому. У підпіллі лишилися ті, хто був відданий моєму братові. Я хочу розпочати війну і повернути собі своє місце. Дисбаланс магії на нас теж вплинув — усе менше дітей та молоді обертаються на драконів, маючи лише обмежений запас сили. Через це міць нашого королівства теж послабшала за останні роки.

Я розуміла його план, але не скажу, що підтримувала. Війна — це завжди смерть звичайних людей за чужі амбіції. Але поки що я нічого не могла з цим вдіяти, тому просто мовчки прийняла відповідь Деймаріса. 

***

Представники Драконового королівства не змусили себе довго чекати. Виявляється, вони просили аудієнції мало не з самого ранку.

Я зайшла до кімнати, де вони чекали, вдягнувши маску зухвалого і владного обличчя Маргарет. І, звісно, доповнила образ її улюбленою «похоронною» сукнею.

— Ваша величносте, — вклонився мені їхній посол. — Прийміть ще раз наші вітання. Ми дуже раді, що ви досягли своєї мети.