Розділ 24

Я прокинулася різко, від гучного стуку в двері. Скроні одразу прострелив гострий біль.

— Ваша високосте, час збиратися. Скоро вже час вирушати до храму, — за дверима пролунав приглушений голос слуги.

— Дайте мені десять хвилин, і я буду готова, — від звуку власного голосу в голові бахнуло ще дужче.

Що за вино вчора мені підсунув Тіріан? Майбутня королева з похміллям — це вже занадто навіть для мене. Точно, Тіріан. Я повільно повернула голову в інший бік ліжка і, звичайно ж, побачила його. Він, наче справжній господар, розкинувся на простирадлах і солодко спав.

— Тіріане, прокидайся. Ти так і проспиш те, що став королем, — я почала легенько штовхати його в плече.

Він повільно розплющив очі й дивився на мене так, ніби намагався сфокусувати погляд. Схоже, похмілля було не в мене однієї.

— Якщо така ситуація трапиться втретє, я почну думати, що ти спеціально напиваєшся, аби лишитися в моєму ліжку на ніч, — сказала я Тіріану після невеликої паузи, поки він остаточно приходив до тями.

Він тільки відкрив рот, щоб щось відповісти на мою репліку, як у двері почали стукати. Не ввічливо, а так, наче замок уже горить.

— Ваша високосте! — Олівер за дверима мало не зривав голос. — Його високості немає в покоях, ніхто не може його знайти! Ми запізнюємося в храм!

Ми перезирнулися. Тіріан зморщився — крики Олівера били по його похмільних мізках не гірше за молот.

— Заходь, Олівере. — сказала я, ігноруючи погляд Тіріана. 

Олівер влетів у кімнату на швидкості, але за гальмував так різко, що мало не зорав паркет взуттям. Його погляд впав на ліжко, затримався на розпатланому Тіріані, і він просто заціпенів. Обличчя в нього стало кольору крейди. Тіріан повільно піднявся на лікті. Виглядав він паршиво: сорочка пом’ята, волосся дибки, погляд обіцяв страту на місці.

— Сюрприз, — коротко кинула я.

Олівер судомно ковтнув. Він був вірним як пес і нікому б ні слова не бовкнув, але зараз виглядав так, ніби побачив кінець світу в окремо взятій спальні.

— Я... — він почав задкувати, не відриваючи очей від Тіріана. — Вибачте... я... чекаю в коридорі!

— Стій, — прохрипів Тіріан, вибираючись із ліжка.

Він встав, похитуючись, але намагаючись тримати спину рівно. Олівер завмер біля порога, втиснувшись у стіну.

— Поклич сюди, будь ласка, пана Клоде і попроси якогось чаю або ще краще бульйону. Хвилин за двадцять підемо готуватися. Врешті, без нас не почнуть.

Олівер лише мовчки кивнув та вискочив за двері.

— Невже пан Клоде може допомогти з похміллям? — я повернулась до Тіріана. — Та він же просто золота людина. В моєму світі він би став багатієм з такими уміннями.

***

Пан Клоде зробив усе дуже швидко. Просто поводив рукою біля моєї голови, використовуючи свою магію зцілення, і в голові миттєво прояснилося. Похмілля як не було. Звичайний бульйон, який принесли слуги, я вже допивала, коли помітила, як вони дивляться. Спочатку на мене, потім на Тіріана в моєму кріслі. Очі в них ледь на лоб не вилізли. Чудово, тепер до обіду про це знатиме весь палац.

Тіріан весь цей час мовчав. Сидів, дивився то на мене, то у вікно на сад. Періодично він кидав на мене такі погляди, ніби намагався щось вичитати в моїх очах. Що саме — хто його знає.

Я поставила порожню миску на стіл. Голова працювала чітко, сили повернулися. До коронації залишилися лічені години, і я була готова до цього. Принаймні фізично.

Тіріан нарешті підвівся. Жодної хиткості, жодного зайвого руху — знову той самий холодний правитель, яким був завжди. Зупинився на секунду біля мене, ніби хотів щось сказати, але передумав.

— Побачимось, — кинув коротко.

Розвернувся і вийшов, не озирнувшись. І що це взагалі було?

***

Я вийшла в хол. Величезний, помпезний, залитий сонцем. Стук моїх підборів об паркет лунав, наче постріли, поки я не ступила на важку червону килимову доріжку. Вона тягнулася через увесь зал до відчинених дверей, за якими вже чекала позолочена карета і слуги в парадних лівреях. Але я дивилася не на них. Біля самого виходу, спиною до мене, стояв Тіріан.

Я зупинилася за кілька кроків, затамувавши подих. Неймовірно гарна срібна сукня ідеально сиділа на мені. Тисячі стразів і срібна вишивка на об’ємній спідниці та шлейфі спалахували під сонцем, створюючи навколо мене сяйво. Високий комір-стійка з найтоншого мережива щільно охоплював шию, переходячи далі в ліф з м’якою імітацією корсета. Моє світле волосся хвилями спускалося на плечі, контрастуючи зі строгістю вбрання. Я виглядала дійсно як майбутня королева.

Тіріан повільно обернувся.

У мене всередині все тьохнуло. Його вбрання було ідеальним парним ансамблем до моєї сукні. Важкий приталений сурдут глибокого сіро-сріблястого кольору був розшитий складним візерунком, що повторював мотиви моєї вишивки. Під ним виднівся світло-сірий жилет, скріплений масивною шпилькою.

Він застиг. Його зазвичай холодні, байдужі очі, в яких я звикла бачити лише політичну розсудливість, зараз розширилися від подиву. Він дивився на мене так, ніби бачив уперше. Його погляд ковзнув від високого мереживного коміра, затримався на обличчі, опустився до зчеплених рук і нарешті охопив усю мою фігуру, застиглу в сяйві срібла. У цьому погляді змішалося все: естетичний шок, чоловіче захоплення і... страх. Так, страх перед тим, наскільки сильною і прекрасною я була в цей момент. Він усвідомлював, що ця жінка, яка зараз стояла перед ним у цьому неможливому вбранні, — стихія, яку він не зможе контролювати.

Він зробив ледь помітний крок назустріч, не зводячи з мене очей. Його губи трохи розімкнулися, ніби він хотів щось сказати, але не знайшов слів. Він мовчки простягнув руку. Його пальці були холодними, але хватка — міцною. Він допоміг мені піднятися в карету, притримуючи поділ сукні, і сів навпроти. Дверцята зачинилися, відсікаючи світ.

Ми їхали в тиші, порушуваній лише стукотом копит. Тіріан не зводив з мене очей. Він не просто дивився — він вивчав мене, наче намагався розгадати шифр.