Розділ 22

Я розгубилась. І це було неочікувано, бо в цьому світі я вже почала думати, що мало що може мене здивувати. Але це... Мало мені корони та некромантії, я ще маю стати рятівним колом для дракона. Вони взагалі в курсі, що доба має лише 24 години?

Ми мовчки сиділи і дивились один на одного: я — намагаючись перетравити інформацію, він — даючи мені на це час.

— І як ти прийшов до такого висновку? — нарешті порушила я тишу. — Пам’ятається, ти навіть не хотів приймати факт того, що я вже не колишня Маргарет. А тут раптом така довіра.

— Визнаю, так і було, — він ледь помітно кивнув. — Та й хіба ти на моєму місці повірила б у таке? М’яко кажучи, герцог Імпробус зробив моє життя останні місяці важким. Достатньо поглянути, в якому стані моє тіло — я так не виглядав жодного разу за останні двісті років, а вони теж були далеко не легкими. Але в той момент, коли ти доторкнулась пальцем до мене, я відчув легенький імпульс. Мій дракон поворухнувся глибоко всередині, ніби щось зачепило його в цій довгій сплячці. До того ж, ти правильно зауважила: татуювання — це мітка драконячої сутності, а отже, він відчув тебе. Я знав увесь цей час, що він не міг померти, адже ми — одне ціле. Але скільки я не намагався відновити перехід чи прикликати трансформацію — все було марно. Аж поки я не зустрів тебе.

У мене різко пересохло в горлі від його слів, і я зробила рятівний ковток вина.

— І що тепер? Я маю постійно до тебе торкатися? — я видала коротку нервову посмішку. — То, може, нам так і до ліжка дійти, аби пришвидшити цей процес? Тим паче, я твоя істинна пара. Магічний потяг і все таке...

Деймаріс відкинувся на спинку стільця, розглядаючи мене з новою цікавістю.

— Достатньо непогана пропозиція, але поки можемо почати з найменшого — просто проводити час разом і іноді братися за руки. Цього має вистачити. І я хочу прояснити один момент: можливо, через мою ситуацію з драконом, або через те, ким ти є і в чиєму тілі перебуваєш, але я не відчуваю до тебе потягу істинності. Немає цієї жаги чи захвату. Насолоди від перебування поряд. Тому я швидше хочу укласти з тобою угоду про взаємну допомогу, а ніж стати парою. 

Його слова трохи зачепили моє самолюбство, але не скажу, що це засмутило мене надто сильно. Скоріше навіть полегшило ситуацію.

— Взаємодопомога? І чим саме ти можеш мені допомогти?

— Послуга за послугу. В майбутньому я виконаю будь-яке твоє бажання. В межах допустимого, звісно.

— Допустимого? — я запитально підняла брову.

— Те, що мені під силу виконати без суттєвої шкоди для інших.

— А що ти будеш робити, якщо з пробудженням дракона потяг все-таки прокинеться до мене?

Він замислився, і було видно, що справді серйозно обдумує відповідь на це питання.

— Сподіваюсь, цього не станеться. Я маю інші плани на своє життя. А ти вже й так потенційно моє вразливе місце.

— І які ж це плани?

— Все просто, — він розвів руками. — Я маю забрати у свого любого дядечка те, що йому не належить.

***

Повернувшись до своїх покоїв, я першим ділом скинула незручне взуття і буквально завалилася в крісло. Вечеря з драконом виявилася енерговитратнішою за будь-яке тренування з айкідо. В голові досі пульсували слова Деймаріса про перервану трансформацію, «сплячого» дракона і плани на трон.

Я машинально потягнулася до шиї, де під шкірою відчувалося ледь помітне поколювання. Татуювання нагадувало про дивний зв’язок, який я не просила, але з яким тепер доведеться жити. Ну чудово, Маргарито, вітаю — ти тепер не просто майбутня королева  і некромантка, а жива батарейка для лускатого принца-вигнанця.

— Я засновував цю державу на крові, інтригах та залізі, — пролунав глибокий, оксамитовий голос прямо з-за мого плеча, від якого мороз пішов по шкірі. — А  майбутня королева продає свою прихильність за ефемерну обіцянку «послуги». Я розчарований, дівчинко.

Я різко обернулася. Біля каміна, витончено спираючись на полицю, стояв Себ. У його поставі, у тому, як він тримав голову, прочитувалася вікова влада засновника. Його іронія була не панібратською, а радше поблажливою — як у вчителя до учня, що завалив іспит.

— Себе! Ти підслуховував? — я намагалася, щоб мій голос звучав твердо. — У тебе взагалі є поняття про приватність, чи статус короля-творця звільняє від елементарних пристойностей?

— Пристойність — це лише ширма для слабких духом, — філософськи зауважив він, розглядаючи свої напівпрозорі пальці. — Ти могла вибити з нього клятву вірності Торнтвелу. Могла зажадати половину скарбниці драконів за його пробудження. А ти просто погодилася на «взаємодопомогу». Це смішно. Ти ведеш переговори як вулична перекупка, а не як королева.

— По-перше, — я випрямилася в кріслі, дивлячись прямо на нього, — торгуватися в такій ситуації просто неправильно. На кону частина його душі, Себе. Навіть якщо я не просила про цей зв'язок, я не збираюся будувати свою вигоду на чужому болю. Це огидно.

Себ ледь помітно підняв брову, ніби почув щось іноземною мовою.

— А по-друге, — продовжила я, — послуги бувають різні. Хто знає, що мені знадобиться від майбутнього короля драконів завтра? Іноді чиста заборгованість вартує більше, ніж мішок золота сьогодні.

— Яка благородна наївність, — Себ зневажливо хмикнув, плавно перетікаючи кімнатою ближче до мене. — Але як ти взагалі дозволила собі залишитися з ним наодинці без нагляду Тіріана? Він же місця собі не знаходив! 

— Він не мав чути нашу розмову. Це було особисте. Як ти взагалі там опинився непоміченим?

Себ іронічно посміхнувся, і в цьому виразі проглянула справжня влада.

 — Я — частина цієї землі. Я бачу все, що дозволяю собі бачити. Поки ти не навчилася керувати власною силою і ставити нормальні блоки, я для тебе — неминуча реальність. Системний збій у твоїй голові, який ти не зможеш ігнорувати.

Я примружилася, дивлячись на цього нахабного привида.

 — Значить так, «системний збій». Схоже, мені дійсно варто почати практикуватися в некромантії серйозніше. І першим ділом я знайду закляття, яке навчить колишніх королів стукати, перш ніж входити в чужі покої і не підслуховувати.