Розділ 20

Тіріан

Я завжди знав, що стану королем. Єдиний хлопчик в сімʼї, син короля, дар менталістики. Не можу сказати, що якось відчуття майбутньої корони тиснуло на мене. Дотепер.

Я не хотів ставати королем з такою королевою. Маргарет Імпробус. Лицемірна, жорстока, владна і така ж хитра, як і її батько. Проте, я не мав вибору і повинен був з нею одружитись, бо на вагах стояв цей шлюб або Октавій. За інших обставин я б не погодився на це все. Так вже сталось, що завдяки силі свого дару і характеру я міг собі це дозволити. Але не коли зʼявився Октавій.

Я дізнався про те, що він не мій син, вже після його народження. Іронічно, що саме моя магія підказала мені це. Було несподівано, що в роду з такою сильною магією менталістики народився хлопчик-артефакторник, при тому що його мати не мала магії зовсім. Спочатку я допускав шанс того, що у хлопця просто інша магія — такі поодинокі випадки траплялись. Але правда виявилась іншою. Я не був біологічним батьком Октавія. Офелія завагітніла від іншого. Я б хотів на неї злитись за це, але що вже змінить злоба на покійницю. Тим паче, я полюбив його з першого моменту, як побачив.

Маргарет думала, що легко отримає до титулу і моє серце. Я відразу розʼяснив цей момент з нею — ніякого кохання чи навіть поваги. Ми чужі один одному. Для мене вона не більше ніж офіційна кронпринцеса.

Я знав про її коханців і те, як вона принижує своїх підлеглих, навіть за їх відносини з Даміаном. Я не міг його зневажати, бо як майбутній король я розумів його мотиви, до того ж — чому мені ревнувати людину, яку я терпіти не можу?

Коли мені повідомили, що Маргарет поранена і стікає кровʼю, я молився лише про те, щоб нехай все скінчиться до того, як я зайду в її покої. Але мабуть доля не готувала мені такого подарунку. Розгублене лице пана Клоде і дихання Маргарет говорили про те, що ця історія ще не закінчилась для нас обох.

Її пробудження було цікавим. Амнезія. Не думав, що вона опуститься до такого. Мабуть, вона якось дізналась, що більше герцога Імпробуса немає в живих, і швидко придумала цей абсурдний план. Я не мав сил приймати в цьому участі. Смерть її татуся і так підкинула купу справ. Вся гидота і злочини цієї сімейки почали вилазити на поверхню, я мав багато роботи і, відверто кажучи, ніякого бажання витрачати свій час на неї.

Я очікував дізнатись багато чого нового, але не таке. Октавій... мій син. Вона посміла знущатись над ним більше десяти років. А я весь цей час не знав. Я обманював себе тим, що моє невтручання в її справи дає гарантію спокою для нього. Хоч не біологічно, але він мій син. Я хочу, аби він став моїм продовженням. Бо не впевнений, що зумію знову покохати — не після всього, що я пережив. А дітей від жінки, байдужої мені, я не хотів. Я не міг так.

Я хотів придушити її, закінчити ту смерть, яка не вдалась. Але цей її вираз обличчя, коли вона побачила руки Октавія... Це був не просто жах, вона виглядала так, ніби їй самій від того стало боляче. І потім вона знепритомніла. Три дні вона не приходила до тями, а я не приходив до неї. І тихо молився Творцям, щоб цього разу все це закінчилось остаточно. Я не можу розірвати цей шлюб і вбити її теж. Тож я сподівався, що все це завершиться так.

Та мої сподівання не справдились. Тільки мені доповіли, що вона прийшла до тями, як тут же її знову ледь не вбили. Це було б навіть смішно за інших обставин. Те, що сталось там в купелі, не піддається логіці — руки її нападника виглядали так, ніби сама смерть витягнула з нього силу. Вона точно не могла зробити цього. В яку гру вона грає?

І коли я вже вирішив, що виведу її на чисту воду і покараю за всі її діяння, вона заявляє, що не Маргарет. Що вона душа з іншого світу. Ні, ні і ще раз ні. Я не можу цього прийняти. Жінка, яка стільки років труїла моє життя і життя Октавія, має померти — це логічне завершення її діянь, поділити долю герцога Імпробуса. Але і цього разу все пішло не так.

Новина про смерть матері вдарила по мені більше, ніж я очікував. Я знав, що у них з батьком не було теплих відносин. Я не памʼятав інших чоловіків матері, але по тому, як вона згадувала їх, я знав — у серці матері не було місця для батька. І тим не менш, вона любила мене, я це знав і відчував. Тому і вирішив для себе, що мій шлюб теж не має впливати на Октавія. Діти не мають стати відображенням невдалого шлюбу батьків.

Я знав, що батько покине корону, бо на відміну від матері він її любив, на межі одержимості. Я ніколи не хотів бути на нього схожим, але в результаті я сиджу сам на вівтарі своєї покійної коханої. Замкнувши своє серце.

І ось я знову тут, маю прийняти факт, що Маргарет стане королевою поряд зі мною.

Не знаю, чому прийшов пʼяним тоді до неї. Через свою самотність або ж надію на те, що це дійсно більше не Маргарет. Дивним чином мені було спокійно біля неї — те, чого я так давно не відчував.

Сказати, що ранок мене приголомшив — нічого не сказати. І цей її жарт про те, що я до неї чіплявся... Я думав, мене знудить. Але вона просто посміялась і замовила сніданок. Це дивно, дуже дивно. Мені не подобається, що я не розумію її подальших дій. І що так легко приймаю всі її вчинки.

І як підсумок усього — вона пропонує розірвати цей шлюб. Якби ти тільки знала, як я цього хочу! Але це трохи і обурило мене. Невже вона припускає, що цей шлюб зі мною може бути таким жахливим? Я не показував, що прийняв те, що вона — нова душа. Але чесно, я хотів цього. Не через якісь почуття, я хотів поруч мати принаймні союзника.

І на мій подив, вона сама це запропонувала. Так, це важко — бачити лице Маргарет і розуміти, що це, можливо, інша людина. Але я хотів вчепитись за цей шанс. Шанс того, що ситуація покращиться. Шанс того, що все своє життя поруч зі мною буде хтось такий. Такий, як вона.

Вона геть відрізнялась від Маргарет. Та що там — вона не схожа на добру половину жінок, з якими я знайомий. Відмовилась від цілого крила палацу, заявила, що всі ці фрейліни і супровід їй не потрібні, і кожного разу тільки й говорить про те, що не хоче бути королевою. Та хто ж відмовиться від влади і розкоші? А ця її нова кімната... Вона виглядала як тиха гавань після важкого дня. Я почав думати, що, можливо, тепер моє життя стане спокійнішим.