Розділ 17

— Ще одна істинна пара? Ти ж казав, що я потенційно можу бути парою тому перевертню. А тепер ти кажеш за дракона? У вас тут істинність — це типу якогось місцевого приколу чи що? — через лють і шок я говорила просто те, що думала.

Тіріан зітхнув ще раз і зрозумів, що розмова буде геть неприємною.

— Пане Клоде, залиште нас поки. Пізніше відвідаєте її високість.

Цілитель без зайвих слів, розуміючи ситуацію, вклонився і вийшов з моєї кімнати.

— Маргарита, — обережно почав Тіріан, — я розумію, що таку річ, як істинність, важко зрозуміти, бо у нас, магів, такого немає. Істинна пара проявляється для тих, хто має свою другу сутність. От як перевертні чи дракони. Ніхто тобі не скаже, чому взагалі існує таке явище, але таким чином і людина, і істота в ній отримують шанс на ідеальну пару для них. І у кожних свій спосіб з’ясування цього. Як ти вже зрозуміла, у перевертнів це запах, а у драконів — дотик і татуювання.

— І тим не менш, як я могла стати парою для двох різних осіб? Чому знову я? У мене взагалі ніхто не питає, чого я хочу. Мало того, що я не у своєму тілі та маю стати королевою, то тепер у мене будуть два потенційні доленосні чоловіки?

— Наче я від цього радий! Я ледве прийняв те, що Маргарет більше не Маргарет, і я все одно заручник цього шлюбу. Так тепер у моєї дружини будуть ще два чоловіки. І обоє теж представники влади у себе на батьківщині. Та такого ще не було жодного разу в історії!

Від такого різкого гнівного випаду з боку Тіріана я навіть на мить завмерла. О, ну звичайно, він у нас теж тут такий весь «нещасний».

— Ну знаєш, я тоді пропонувала розійтись, а це ти… — мабуть, через емоції я не відразу вловила суть його слів. — Зачекай. Обоє представники влади? Хто цей дракон, Тіріане?

— І от ми підійшли до не найприємнішого моменту, — вже спокійніше промовив він. — Деймаріс Рейзорн, племінник чинного короля Драконячого королівства.

— І? Я так розумію, це ще не вся інформація? Бо на мій подив Маргарет нічого про нього не знала.

— Так, ти маєш рацію. Він зник до народження Маргарет, і вірогідно вони не перетиналися, попри участь її батька.

— О, це мені ще більше не подобається.

— Нинішній король Драконячого королівства не зовсім мирним шляхом прийшов до влади. Близько двохсот років тому він здійснив переворот і вбив свого племінника, чинного на той момент короля, разом з його дружиною  —моє сестрою, і їх наближеними людьми. Я не знаю точно, що там сталося з Деймарісом, але він зник, і певний час всі навіть думали, що він загинув. Аж поки не з’ясувалося, що він був у полоні в батька Маргарет. І при сутичці з ним герцогу Етерну вдалося його врятувати. Тому він таємно перебуває поки тут. Бо наші відносини з Драконячим королівством не дуже приємні. Вони постійно зазіхають на наші території. До того ж король все таки вбив мою сестру. 

— Вау, та я прямо щасливиця з колекціонування проблем і дивних чоловіків.

Я підійшла до ліжка і мовчки сіла. Я вже дійсно починаю думати, що, можливо, доля мене за щось карає. Тільки-но я намагаюсь щось привести до ладу, як тут на тобі — знову сюрприз.

Але знаєте що, я маю дуже цікаву рису характеру — впертість. Навіть у дитинстві, коли не могла вивчити вірш напам’ять, я не кидала це, а вчила далі. І навіть коли мої теорії і прилади не працювали, я просто не могла визнати поразку. І зараз не буду. Я істинна пара проблемного дракона? Добре. Але ж і я не геть ідеальна кандидатка.

Тож почнемо з самого головного — поговоримо з моєю «парою».

***

— Я все ще думаю, що це погана ідея, — прямуючи разом зі мною в покої дракона, говорив Тіріан. — Магічне виснаження та тортури, яких він зазнав, відчутно вплинули на нього. Він лише два тижні як приходить до тями. Він емоційно нестабільний зараз, Маргарет.

— О, прямо як і я, — криво усміхнулась я, впевнено крокуючи коридором.

Тіріан лише важко зітхнув на мою репліку. Після моєї чіткої заяви, що я хочу зустрітись з цим Деймарісом, йому не лишилось нічого іншого, як супроводити мене туди в компанії варти і Олівера. Єдине, що було домовлено: за найменшої агресії з боку дракона я негайно залишаю це крило, поки вони не придумають, що робити.

Ми зупинилися перед важкими дверима, біля яких чергували двоє лицарів. Тіріан поклав руку на ручку дверей, але завагався, кинувши на мене останній застережливий погляд.

— Готова? — тихо запитав він.

Я глибоко вдихнула.

— Відчиняй. Мені набридло бути єдиною людиною в цьому палаці, яка не розуміє, що тут відбувається.

Двері відчинилися, впускаючи нас у напівтемну кімнату, просякнуту запахом гірких трав. Деймаріс сидів біля вікна в кріслі, загорнутий у важкий плед. Його блідість у сутінках здавалася майже потойбічною, а погляд сірих очей миттєво прикувався до мене. Він не поворухнувся, але повітря в кімнаті миттєво стало гарячим, і я фізично відчула, як запульсувало татуювання на моїй шиї.

Я зробила крок у кімнату, намагаючись не демонструвати страху. Тіріан та Олівер зайшли слідом.

Деймаріс повільно, ніби це завдавало йому фізичного болю, підняв голову. В сірих очах, які ще кілька годин тому горіли чистою люттю, зараз вирував справжній шторм. Я бачила там звичну ненависть — холодну й глибоку, адресовану доньці його мучителя. Але крізь неї проривалося щось нове, дике й непідвладне розуму. Якесь хворобливе, майже тваринне полегшення від того, що я стою перед ним жива.

— Ти... — його голос прозвучав тихо, хрипко, наче він довго не розмовляв.

Деймаріс відкинув важкий плед і спробував підвестися з крісла. Тіріан миттєво зробив крок уперед, заступаючи мене, але я жестом зупинила його. Дракон був занадто слабким, щоб напасти. Спираючись на підлокітник, він важко дихав, втупившись у мене поглядом, в якому боролися бажання спопелити мене на місці та інстинкт захистити.

— Я думав, що вбив тебе. Коли мітка спалахнула... коли я зрозумів, що ти — моя істина пара, я злякався. 

Я завмерла, не знаючи, що відповісти на це несподіване зізнання. Жодних виправдань, жодних нападів — лише болюче усвідомлення того, що він ледь не знищив свою «істинну пару», яку ненавидів усім серцем.