Розділ 15

Варта швидко оглянула приміщення і без жодного слова спокійно залишила мене саму, зачинивши за собою двері.

Я ж намагалася заспокоїтись і привести себе до ладу. От тобі і вміння некроманта. Я ще й дочитати не встигла, а тут уже такий сюрприз.

— Гей, містере привид. Ви де? Порядок на полицях сам не організується.

Повітря в кутку бібліотеки раптом згустилося, пішло дрібними хвильками, і з-за шафи з кодексом законів випливла знайома напівпрозора постать. Він обтрушував свій ефірний камзол від неіснуючого пилу, який на нього «натрусили» вартові, проходячи крізь нього.

— Яке невігластво! Яка відсутність виховання! — бубнів він, поправляючи корону, що трохи зсунулася набік. — Махати залізяками перед обличчям монарха... Куди котиться це королівство?

— О, я вас знову бачу, — задоволено сплеснула в долоні я. — То хто ви такий будете? Дух бібліотеки, старий мудрець чи просто місцева страшилка?

Привид миттєво вирівняв спину, розправив напівпрозорі плечі і надувся від власної важливості.

— Я — Себастіан Маркус Другий Торнтвел! Перший король цього об’єднаного королівства, засновник династії та людина, яка терпіти не може безлад! Той, хто приніс сюди порядок і мир.

Я на секунду зависла, переварюючи інформацію.

— Зачекайте. Якщо ви перший король, то чому ви Маркус «Другий»? Ви що, не змогли порахувати до одного, коли сідали на трон?

Себастіан Маркус Другий на мить втратив свою величність і розгублено кліпнув очима.

— Я... це було сімейне ім'я! Мій батько був Маркусом Першим, але він не був королем об’єднаного королівства! Це питання спадковості, ти, нечестива... — він раптом замовк, примружився і почав облітати мене по колу. Його очі засвітилися потойбічним світлом. — Стривай. Ти не Маргарет. Та змія ніколи б не пожартувала про мій титул. Вона б просто знепритомніла від страху... або спробувала б мене підкупити. І вона точно не змогла б мене побачити.

Раптом на його обличчі відобразилася така гримаса огиди, що я аж розгубилась.

— Тільки не кажіть мені, що майбутня королева Торнтвелу — некромант! — здавалося, він зараз перейде на писк. — Таке неможливо! Недопустимо! Некромант у моєму палаці! Та я зарікся, що ніколи…

— О, то це ви той самовпевнений індик, який почав війну, що тривала 500 років, лише через власні амбіції і зарозумілість? Так, я зараз зроблю тебе мертвим вдруге. Як там це можна зробити?.. — я почала показово гортати свої книги.

— Та як ти смієш, дівчисько! Та я тебе зараз!..

— Що ви мене зараз? Може ви забули, але я тут жива і маю магію. Тож можна було б і трохи добирати слова. Бо точно упокою вас навіки, шановний.

Здається, він став ще блідішим, як для привида, і деякий час просто злісно дихав. Звичайно, така неповага до королівської особи.

— Стривай, — Себастіан Маркус Другий раптом завис прямо перед моїм носом, ігноруючи мою погрозу з книгою. — Якщо ти не та змія Маргарет, то хто ти, в ім’я творців, така? І як ти примудрилася залізти в її тіло? Це що, якийсь новий вид паразитизму, про який я не чув у своїх підземеллях?

Я відсторонила книжку і зобразила максимально діловий вигляд. 

— Скажімо так, я — кризовий менеджер з іншого світу. Твоє королівство було на межі банкрутства у всіх сенсах, тож вищі сили вирішили провести реструктуризацію. Тепер я тут за головну, а Маргарет... ну, вона, мабуть, зараз намагається підкупити Харона своєю біжутерією.

— Інший світ? Менеджер? — він сплеснув напівпрозорими руками. — Яка нісенітниця! Хоча... це б пояснило, чому ти не знаєш елементарних правил і ведеш себе як торговка рибою на базарі. Але як я здогадався? Дитинко, я тут вже майже півтори тисячі років спостерігаю за цим родом. Я знаю кожен їхній жест, кожну підлу думку. Маргарет була передбачуваною, як дощ восени. А ти... ти дивишся на ці книги так, ніби збираєшся їх не читати, а розібрати на частини.

— О, то ви у нас ще й експерт з психології? — я єхидно посміхнулася. — Тоді дайте відповідь: чому ви досі тут вештаєтесь? Невже на тому світі теж черги і бюрократія? Чи вас просто не пустили через ваш нестерпний характер?

Себастіан поважно поправив корону.

 — Я залишився, щоб стежити за своїм творінням! Я створив закони Торнтвелу! Кожну кому в кодексі, кожне правило престолонаслідування! І знаєш що? За всі ці  роки жоден з моїх нащадків не змінив жодного слова! Бо мої закони — ідеальні!

— Або вони просто ліниві бовдури, яким було начхати, — парирувала я. — Ви ходяча енциклопедія законодавства, так? Знаєте всі лазівки, всі дрібні шрифти, які ніхто не читав століттями?

— Я і є закон! — пафосно вигукнув він.

В моїй голові раптом клацнуло. Інженерний розрахунок зустрівся з політичною вигодою. Якщо цей старий індик знає всі юридичні тонкощі, він може стати моїм персональним «Гуглом» по законах. А щоб він не випарувався, коли йому набридне моя компанія...

Я швидко відкрила книгу на розділі про енергетичні зв'язки. Концентрація... воля... фокус. Я різко викинула руку вперед, намагаючись упіймати його ефірну ауру. З моїх пальців вилетіла слабка іскра і одразу згасла.

— Ха! — Себастіан зайшовся дрібним, знущальним сміхом. — Це що було? Ти намагалася мене налякати цим? Дівчисько, твоя магія така ж незграбна, як і твої манери! Ти не некромант, ти — магічне непорозуміння!

Я стиснула зуби. Рахуй до десяти, Маргарет... чи хто я там зараз. Сконцентруйся. Я відчула, як десь глибоко в сонячному сплетінні ворухнувся холод. Я візуалізувала нитку, міцну, як сталевий кабель.

— Друга спроба, — процідила я.

Цього разу з моїх пальців вирвалося густе фіолетове сяйво. Воно було яскравим, майже матеріальним, і з шипінням обплутало напівпрозоре зап'ястя короля. Другий кінець нитки миттєво впився в мою долоню, створюючи невидимий, але відчутний зв'язок.

Себастіан смикнув рукою, але фіолетова стрічка лише натягнулася, м’яко повертаючи його назад. Його очі розширилися від подиву.

— Що... що це таке?! — заверещав він, намагаючись відлетіти до стелі, але його просто притягнуло до мене, як на невидимому повідку. — Ти що, створила якір?! Ти прив’язала ПЕРШОГО КОРОЛЯ до себе?!