Розділ 14

І робота пішла повним ходом.

По-перше, справи королеви. Вона має займатися організацією балів, прийомів і чаювань. Дуже багато чаювань і чаю. Ці аристократи його що, вдома попити не можуть? Куди стільки? В цьому королівстві королева взагалі чимось займається серйозним чи так, просто для галочки тут? Хоча це трохи і радувало мене: менше буду щось робити — легше буде потім зникнути. Але ж ця жіноча гордість... Можна і більше довірити справ жінці. Дивись, і менше проблем було б.

По-друге, було прийнято рішення найняти мені викладача з етикету і танців. Спогади Маргарет — це звісно добре, але це наче знати інструкцію і ніколи не користуватись приладом. Тож я мала все це попрактикувати вже власними силами і діями. Не скажу, що ці заняття викликали в мене захват, але мала старатись, аби не видати себе раптовими прогалинами в цьому.

По-третє, облаштування моїх нових покоїв. Тепер я буду жити в одному крилі разом з Тіріаном та Октавієм. І звичайно, це стало просто бомбою швидкої дії для палацу. Мабуть, тільки глухий і сліпий не говорили про це. Виявилось, що тут була прекрасна кімната — простора, з виходом на балкон, власна велика купальня, більше схожа на нашу ванну кімнату, і величезний простір для гардеробу. Іноді у мене виникають підозри, що можливо ця кімната призначалась для матері Октавія, але судячи зі спокійної реакції Тіріана, коли я обрала цю кімнату, це було не так. Єдине, що мені хотілося — трохи змінити тут сам дизайн і інтерʼєр. Тож на моє прохання були запрошені майстри, які після детальних пояснень приступили до роботи.

І нарешті, по-четверте, гардероб. Я вже більше не могла терпіти ці знущання. Майже кожного дня двоє вправних слуг допомагали мені з цими сукнями і корсетами. І все б нічого, але вони ж були чоловіками! І завжди в кінці дня я почувалась, наче страждала від надлишку кисню і простору. Тож наразі було запрошено до палацу столичну модистку — пані Малену Броді. Якраз на цьому етапі я зараз і знаходжусь.

Пані Малена Броді виглядала так, ніби зібралася на страту, а не на примірку. Вона пам’ятала колишню Маргарет занадто добре, тому кожен її рух був обережним, а погляд — наляканим. За нею двоє помічників тихо, наче миші, занесли манекени.

— Ваша високосте, — вона схилилася в низькому реверансі, не підводячи очей. — Я привезла те, що ви замовляли раніше.

Вона тремтячими руками розгорнула ескізи. Знову цей похмурий гардероб: важкий чорний оксамит, криваво-червоний шовк і темно-фіолетові сукні, які більше скидалися на броню, ніж на одяг.

— Малено, — я спокійно відсунула вбік малюнок сукні з корсетом, від якого мені стало важко дихати навіть просто дивлячись на нього. — Ви ж самі колись казали, що мені пасують світлі тони. Під колір очей і волосся. Чому ми знову бачимо цей траур?

Модистка здригнулася і здивовано підняла на мене погляд.

 — Так... я пам’ятаю, ваша високосте. Але ви тоді так розгнівалися на мою пропозицію, що я більше не наважувалася...

— Забудьте. Смак — річ мінлива, і мій зараз вимагає змін, — я взяла олівець і впевнено перекреслила кілька темних зразків. — Мені набридли ці похмурі стіни і такий самий одяг. Тепер ми будемо шити в бежевих, небесно-блакитних та пудрових кольорах. І фасони — мені потрібно щось зручне. Легке, без цих кілометрів зайвої тканини і, головне, без корсетів.

Малена дивилася на мене так, ніби я раптом сказала, що буду ходити голою. А коли я накидала на аркуші ідеї брючних костюмів, вільних блузок і штанів, вона взагалі забула, як дихати.

— О, а ось це, — я намалювала щось на кшталт зручного спортивного костюма з м’якої тканини, — зробіть для мого особистого часу в покоях. Щоб я могла нормально рухатися, а не пересуватися як порцелянова лялька.

— Але... ваша високосте, — прошепотіла вона, розглядаючи малюнок штанів. — Таке ніхто не носить. Це ж... аристократки в штанах... Це буде скандал на весь Торнтвел.

Я ледь помітно всміхнулася, дивлячись на її злякане обличчя. 

— Малено, ну от скажіть, хто може завадити королеві? Я просто започаткую нову моду. Кому не подобається — нехай звикають. Я хочу дихати і працювати, а не бути декорацією в цьому палаці.

Модистка кілька хвилин мовчки вивчала мої креслення. Страх у її очах потроху почав поступатися професійному азарту. Видно було, що десь глибоко в душі вона й сама мріяла пошити щось подібне, але боялася навіть подумати про таке.

— Якщо ви наполягаєте... — вона нарешті взяла в руки мої ескізи. — Це буде справжня революція.

— Це буде просто нормальний одяг, — відрізала я. — А тепер давайте обговоримо сукню на коронацію. Мені потрібно щось елегантне, світле і таке, щоб усі зрозуміли — нова королева має не тільки корону, а й власну думку.

***

Пані Малена поїхала. Обіцяла найближчим часом надіслати перші готові вироби. Особливо той «костюм для відпочинку», як я його назвала. Я не була проти почекати. Під поточний траур в королівстві якраз пасували сукні зі старого гардеробу Маргарет. Хоча б встигну їх востаннє вигуляти, поки вони не полетіли на смітник історії.

Я вирішила трохи перепочити і як раз подумати чим зайнятись далі. Але довго нудьгувати мені не вдалося. Місцеві майстри завдяки магії працювали з такою швидкістю, про яку наші будівельники могли б тільки мріяти. Не встигла я допити свій чай, як мені повідомили, що покої готові і я можу вже оглянути свою кімнату.

Коли я переступила поріг, у мене мимоволі вирвався видих полегшення. Це було саме те, що мені потрібно: простір, світло і жодного натяку на похмуру готику колишньої власниці тіла.

Кімната була витримана в небесно-блакитних та кремових тонах. Стіни прикрашала витончена ліпнина та ніжний фриз із зображенням античних сцен під самою стелею. Величезне ліжко під легким сіро-блакитним балдахіном виглядало настільки м’яким, що мені захотілося просто впасти в нього і забути про всі коронації світу.

Світло лилося з високих вікон, прикрашених важкими синіми шторами з золотими китицями. На підлозі лежав розкішний килим з квітковим орнаментом, який ідеально доповнював загальну гаму. Посеред кімнати стояв витончений кавовий столик з темного дерева, на якому вже красувалася ваза зі свіжими квітами. Але справжньою окрасою стали численні вазони з живими квітами, які я попросила розставити по всій кімнаті — вони додавали живого затишку цьому палацовому холоду. А замість тієї масивної люстри, що була тут раніше, тепер висіла витончена і легка конструкція, яка не тиснула своїми розмірами, а лише додавала повітря простору.