Розділ 11

Коли я увійшла до зали засідань слідом за Тіріаном, гул голосів миттєво вщух. Сотні очей впилися в нас, і я відчула, як по спині пробіг холодок. У залі було людно: крім короля, який сидів на чолі столу з виглядом людини, що вже давно перебуває не тут, були присутні всі герцоги. За ними розташовувалося «друге коло» Ради — маркграфи та барони, по п’ятеро обраних представників від кожного герцогства.

Справжній політичний вулик. І я щойно встромила в нього голову.

Ми з Тіріаном зайняли свої місця. Я намагалася тримати спину рівно, як і належить кронпринцесі, хоча всередині все стискалося від напруги.

Делегація перевертнів сиділа окремо, трохи осторонь від основної групи аристократів. Вони виглядали як спостерігачі — мовчазні, зібрані, з тою особливою хижою грацією, яку неможливо приховати під дорогим одягом. Зі спогадів Маргарет я знала, хто саме має стати моїм «другим чоловіком» — високий, плечистий перевертень з важким поглядом. Але мою увагу привернув не він.

Біля офіційного посла сидів інший чоловік. Він був брюнетом. Його волосся, чорне як смола, було коротко підстрижене. Обличчя здавалося висіченим з граніту: різкі вилиці, прямий ніс і тонкі губи, застиглі в ледь помітному, майже зневажливому напівусміху. Але найголовнішим були очі — темні, глибокі, вони немов просвічували мене наскрізь, вишукуючи щось, що не належало цьому світу. Від його погляду по шкірі пробігли сироти. Це був не той масляний погляд Даріуса чи ненависть Тіріана. Це був погляд мисливця, який раптом усвідомив, що його здобич змінилася.

Тишу перервав король. Він важко підвівся, спираючись на стіл.

— Я зібрав вас усіх тут, бо мій час добіг кінця, — голос короля був хрипким, але впевненим. — Втрата королеви вибила грунт у мене з-під ніг. Я офіційно заявляю: я залишаю престол і передаю корону своєму синові, Тіріану. Моє правління добігає кінця. 

Залою прокотився гул. Герцоги мовчали, хтось зашепотів, але ніхто не наважився заперечити. Це було очікувано, та все одно офіційна заява вдарила по нервах.

— Саме тому сьогодні тут присутня кронпринцеса та наші гості з клану перевертнів, — продовжив король, важко дихаючи. — Передача влади не має стати причиною розриву союзів. Угода про шлюб Маргарет із представником клану залишається в силі. Це гарант нашого спокою. Наразі в нашому королівській оголошена жалоба. За місяць планується коронація. Після неї делегація може відвідати нас знову та обговорити більш детально умови подальшого шлюбу та угодив 

Я відчула, як Тіріан поряд зі мною напружився. Той самий посол, переможно випрямився.

— Ми поважаємо волю короля, — басовито промовив він. — Мій шлюб із кронпринцесою скріпить наші землі. Ми готові провести церемонію відразу після коронації Тіріана.

***

Рада обговорила ще деякий час всі моменти коронації та терміни проведення. Далі король сказав, що засідання завершено, йому необхідний відпочинок. Я полегшено видихнула. Але як виявилось не час було розслаблятися. 

Посол перевертнів і за сумісництвом мій майбутній чоловік явно бажав зі мною поговорити. Він уже підводився зі свого місця, розправляючи плечі, і його важкий погляд обіцяв дуже довгу і неприємну розмову про «шлюбний обов'язок». Ну вже ні. Тільки не зараз, коли я ще не розібралася з власним тілом, не те що з чужим нареченим.

Я вислизнула через бокові двері раніше, ніж він встиг зробити хоча б крок у мій бік.

Я майже бігла. Потрібно було сховатися, знайти бодай клаптик простору, де ніхто не буде на мене тиснути. Сусіднє крило палацу здавалося ідеальним варіантом — там завжди було тихіше. Притримуючи поділ важкої сукні, я різко завернула за кут будівлі, сподіваючись вийти до саду, але замість вільного простору влетіла прямо в чиїсь груди.

Удар був такий, наче я врізалася в бетонну стіну. Чиїсь руки миттєво перехопили мене за талію, втримуючи від падіння.

— Кудись поспішаєте, Ваша Високосте? — пролунав низький, оксамитовий голос.

Я підняла голову, намагаючись віддихатися. Це був той самий брюнет із Ради. Ітан. Другий син Альфи, іншими словами принц перевертнів. Він стояв на моєму шляху, і в його темних очах танцювали іскри цікавості.

Ми стояли занадто близько. Настільки, що я могла відчути жар його тіла. Але найбільше мене вразило інше. Я очікувала почути від перевертня запах звіра, хвої чи, можливо, крові, але замість цього мої рецептори просто збожеволіли. Я мимоволі втягнула повітря носом, намагаючись зрозуміти, чи мені не здалося. Таке відбувалось зі мною вперше. Наче мої рецептори посилились. 

— Цвіт вишні... — зірвалося з моїх губ раніше, ніж я встигла подумати. — Ти пахнеш весняним вишневим садом. Неймовірно.

Ітан завмер. Його руки, що досі тримали мене за талію, напружилися. Весь його розслаблений і впевнений вигляд миттєво злетів, поступившись місцем справжньому шоку. Він дивився на мене так, ніби я щойно прочитала його найпотаємніші думки або розкрила державну таємницю.

— Що ти сказала? — перепитав він, і його голос став на тон нижчим.

— Кажу, незвично як для перевертня, — я трохи відсторонилася, але він не поспішав мене відпускати. — Я чекала чогось агресивного, дикого. А від тебе пахне так... спокійно і приємно. Це твій природний запах чи якийсь особливий парфум?

Оце вже мабуть було зайвим з сю мого боку, бо я бачила, як його погляд змінюється. У ньому більше не було тієї зверхності чи іронії, з якою він розглядав мене в залі Ради. Тепер він дивився на мене з якимось дивним трепетом, майже з острахом. В його очах промайнуло щось таке, чого я не могла пояснити — наче він побачив перед собою не Маргарет, а когось абсолютно іншого.

— Ти не повинна була цього відчути, — нарешті вимовив він, і я помітила, як розширилися його зіниці. — Тільки не ти. Людина не здатна на таке. 

Я нахмурилася. Що за дурниці? Та будь хто зумів би відчути цей запах, стоячи так близько до нього. 

— Ну, як бачиш, відчула. У мене непоганий нюх та й запах дуже чіткий. Не так важко і відчути.