Розділ 10

Як же це було чудово. Просто прокидатися вранці. Коли не болить голова, ти не помираєш, ніхто поряд не сперечається. Просто ранкова тиша, сонце за вікном і приємні обійми. Зачекайте. Які ще обійми?

Я повільно повертаю голову і бачу Тіріана, який солодко спить, міцно притиснувши мене до себе та зарившись обличчям у моє волосся. Так, добре, я такого не очікувала. Але й не варто панікувати. Враховуючи вчорашній стан Тіріана, нашу розмову та кількість одягу на нас — нічого страшного не сталося. Скоріш за все, я заснула посеред розмови. А от чому Тіріан не пішов до себе — незрозуміло. Хоча з кількістю випитого ним, то, може, й не дивно.

Я обережно відсунула його руку та вислизнула з ліжка. Не буду його будити. Як-не-як, у нього вчора був важкий день, а ліжка мені не шкода. Я привела себе до ладу і накинула халат. Треба буде обговорити з ним можливу зміну мого гардеробу. Не можу ж я вічно так ходити.

Підійшла до дверей і ледь прочинила їх. Варта відразу повернулася до мене, і в їхніх очах я прочитала німе запитання. Ну так, кронпринц зайшов сюди вночі п’яним і не виходив. Уява у людей працює швидко.

— Замовте на кухні сніданок на двох. І приготуйте міцного чаю. Багато чаю, — коротко попросила я. Охоронці кивнули, і один із них відразу попрямував виконувати наказ.

Я зачинила двері, і коли повернулася до ліжка, Тіріан розплющив очі. Кілька секунд він просто дивився в стелю, а потім, усвідомивши, де знаходиться, різко сів. І, судячи з його обличчя, відразу пошкодував про це — голова явно дала про себе знати.

— О Творці... — він закрив обличчя руками.

— Доброго ранку, — спокійно сказала я. — Я вже замовила сніданок. Тобі не завадить поїсти.

Тіріан повільно перевів погляд на мене. Він виглядав розгубленим і, здається, вперше у житті не знав, що сказати.

— Я... я заснув тут? — його голос був хрипким.

— Ні, та що ти. Ти почав до мене приставати, і я вгріла тебе лампою, — промовила я, стримуючи посмішку. А що, вигляд його розгубленого обличчя так і спонукав пожартувати.

Тепер на його обличчі відобразилося справжнє здивування. Потім жах і розпач. Бідненький.

— Та жартую я. Мабуть, ми обоє заснули в процесі розмови. Не хвилюйся, твоя честь не постраждала, — я вже не стримувала сміху.

— Не жартуй так більше. Я дійсно подумав, що... — тут він трохи запнувся, наче обдумуючи, які слова краще підібрати.

— Що, що? Що ти нарешті виконав шлюбний обов’язок, дізнавшись, що я не справжня Маргарет?

— Я не казав, що повірив у твої слова до кінця, — повільно підіймаючись з ліжка і прямуючи до вбиральні, промовив він.

— Те, як міцно ти обіймав мене уві сні, говорить про інше! — кинула я йому вслід, все ще посміхаючись.

***

Через деякий час в двері обережно постукали. Я дозволила зайти, і в кімнату дрібними кроками прослизнув молодий слуга з важкою тацею. Його очі ледь не вилетіли з орбіт, коли він побачив Тіріана, який якраз виходив із вбиральні — босого, з розпатланим волоссям і в розстебнутій сорочці.

Хлопець так затремтів, що тарілки на таці дрібно зацокотіли. Він швидко поставив сніданок на стіл, відкланявся ледь не до підлоги і вискочив за двері з такою швидкістю, ніби за ним гналися вовки.

— Здається, ми щойно стали головною темою для пліток на найближчий місяць, — зауважила я, сідаючи за стіл і наливаючи собі чаю.

— Тобі це здається кумедним? — хрипко запитав він. — Моя вчорашня витівка зробить справжній вибух у палаці. Всі вирішать, що ми «порозумілися» після смерті матері. Або що ти нарешті знайшла спосіб знову підібратися до мене.

— Мені байдуже, що вони вирішать, — я спокійно відставила чайник. — Давай про справу. Вчора герцог Койль натякнув мені на коронацію. Сказав, що твій батько не витримає втрати і передасть престол тобі. Це правда?

Тіріан завмер. Його очі звузилися.

 — Койль надто багато патякає. Але так, батько сьогодні офіційно підтвердить на Раді, що йде від справ. Коронація за місяць. Після закінчення жалоби.

Я відчула, як холод пробіг по спині. 

— Тобто в мене є лише місяць? Я не хочу бути ніякою королевою, Тіріане. Ми ж говорили про те, щоб розійтися.

— Розійтися? — він гірко засміявся, і цей сміх був зовсім не веселим. — Ти забула про головне. У палаці досі перебуває делегація перевертнів. І вони чекають на виконання угоди. Мій батько разом з твоїм пообіцяли їм союз, скріплений шлюбом. І тепер їхній посол чекає, коли ти введеш його в сім’ю як свого другого чоловіка.

Я ледь не поперхнулася чаєм. 

— Що? Якого ще другого чоловіка? Я лише вчора дізналася, що тут взагалі існує багатомужжя, а ти вже сватаєш мені якогось вовка? Та й взагалі, що за дурне правило скріплювати союз шлюбом. А як щодо просто домовитись. 

— Це не я сватаю, це політична угода і так як ти пропонуєш не працює. Ми не можемо дозволити собі анулювання угоди зараз, через ситуацію в середині королівства, нестабільний магічний баланс і сусідство з драконовим королівством. Їх король завжди був навіженим. А тепер якщо до нього чутки дійдуть про нашого ще одного гостя, то чекай великих проблем. 

Він подався вперед, і в його очах знову спалахнув той холодний блиск, який я бачила в перший день.

 — Я все ще не вірю до кінця в твою історію про переселення душ. Це занадто зручно — забути про всі гріхи, назвавшись іншим ім’ям. Але якщо ти справді хочеш жити, як казала вночі, тобі доведеться грати цю роль. Разом зі мною. Нам треба вийти до них як єдине ціле і придумати, як все це розгрібати. 

Я дивилася на нього і розуміла: він ненавидить Маргарет, не довіряє мені, але він загнаний у кут так само, як і я.

— Добре, — я випрямила спину. — Але якщо я маю грати королеву, мені потрібен новий гардероб. Я не збираюся більше носити ці задушливі ганчірки. 

Тіріан відставив порожню чашку і впритул подивився на мене. Його погляд став офіційним і холодним.

— До речі, про твій комфорт. Всіх твоїх колишніх слуг і людей твого батька вигнано з палацу. Більшість із них уже дають свідчення. Я не збираюся тримати в себе під боком шпигунів. Сьогодні тобі представлять нову особисту варту і виберуть нових фрейлін. Про гардероб теж подбають, як ти того захочеш.