Розділ 8

У мене дежавю. Ці двоє сперечаються біля мого ліжка — пан Клод і Тіріан. Знову. Щоправда, цього разу головного болю немає.

Я повільно відкриваю очі і починаю сміятися. Вони різко замовкають і повертаються до мене.

— Це навіть не смішно — майже померти вдруге за останні чотири дні. З таким успіхом я можу так і не дожити до кінця тижня, — я трохи припіднялася на ліжку. — То як довго цього разу я була без свідомості?

Вони вдвох так і застигли на місці. 

Першим опанував себе Тіріан.

— Цього разу лише пів дня. Що радує, бо проблем зараз вистачає і без твоїх вистав, — схрестивши руки, злісно промовив він.

— Ну, якщо мої смерті — це вистава, то вам необхідно звільнити сценариста. Бо сюжет так собі, — я навіть не обурювалася на його слова.

Тут нарешті і пан Клод взяв себе в руки:

— Ваша Високосте, ви не вмирали, але ті ситуації, в яких ви опинилися, дуже вплинули на ваш стан. До того ж ми не можемо зрозуміти, що саме сталося тоді в купелі.

— Та як це не вмирала? Ви ж самі бачили мене... — але я не встигла договорити, адже Тіріан почав похитувати головою, явно натякаючи, що мені варто мовчати. — Хоча, ваша правда. А щодо ситуації в купелі, то все просто: мій горе-коханець вирішив мене прикінчити, розгнівавшись через те, що я не хотіла вводити його в сім'ю.

Пан Клод помітно почервонів, але не подав виду, що його щось збентежило.

— Тим не менш, я вас оглянув, і ваш стан знову ідеальний. Жодних ушкоджень, ваш магічний резерв у порядку. Навіть більше ніж. Але все-таки я б хотів ще поспостерігати за вами.

— Здається, ми це вже обговорювали, пане Клоде, — втрутився Тіріан. — Не потрібно зайвої уваги, раз із кронпринцесою все добре.

— Але я наполягаю, — не відступав цілитель.

— Пане Клоде, я дійсно почуваюся чудово. Давайте просто домовимось: якщо я відчую якісь симптоми або погіршення, то відразу вас повідомлю.

Легке здивування відобразилося на їхніх обличчях. Ах, точно. Забула, що я викликаю такі емоції у всіх довкола. Ну, вже вибачайте, як раніше Маргарет себе поводити не буде.

— Добре, як забажаєте, — пан Клод відкланявся і попрямував до дверей. — Ви завжди знаєте, де мене знайти.

На цих словах він залишив кімнату.

Я полегшено видихнула: не хотілося ставати об’єктом експериментів цілителя. Зі спогадів Маргарет я знала, що іноді він був наче трохи одержимий нею. Не можу його звинуватити — це тіло дійсно гарне, та й Маргарет завжди лестила така увага. Але краще тримати поки дистанцію.

Точно. Тіло Маргарет. Тепер я вже знаю, що я — не вона. Мої справжні спогади повернулися до мене. Скоріше за все, та ситуація в купелі стала тригером. До речі...

— Що саме сталося в купелі? Як мене врятували? Бо останнє, що я пам’ятаю, — як той навіжений намагався мене втопити.

Тіріан весь цей час не зводив із мене очей, зберігаючи спокійний вираз обличчя. Але, здається, мої питання все ж вивели його з рівноваги.

— Що сталося? Ти це в мене запитуєш? — на підвищених тонах перепитав він. — До мене прибігає варта і доповідає, що тебе ледь не втопив якийсь чоловік у купелі. І уяви моє здивування, коли я прийшов туди і побачив тебе напівживу, а головне — твого любого коханця Даріуса Сторна, якого ми шукаємо по всьому королівству, з двома руками мертвяка! І тепер ти ще й питаєш, що сталося?

— Я не розумію. Які ще руки мертвяка? Коли він штовхнув мене у воду, його руки виглядали нормальними. Стоп. І ти знав про коханця? — тепер я навіть не знала, що мене здивувало більше.

— Ой, та досить, Маргарет. «Коханця». Відколи він у тебе був один? Звичайно, я знав про всіх. Мені геть немає діла до того, хто гріє твоє ліжко. Я хочу знати, яким артефактом чи магією ти зробила це з ним?

— Та чому ти вирішив, що то була я! — ось тут я вже не змогла стриматися. — Я, якщо ти не зрозумів, була в цей момент під водою. Знаєш, не дуже зручний стан для здійснення якихось маневрів. 

Ми обоє мовчали. Було видно, що він роздратований не менше за мене. Але справі це ніяк не допомагало.

— Так, добре. Давай зробимо глибокий вдих і заспокоїмося. Це зараз не головне.

Я встала з ліжка. Благо, я була вдягнена у щось на кшталт нічної сорочки. Я пройшла повз Тіріана і сіла в крісло. Так трохи легше думалося.

— О, звичайно. І що ж такого важливішого за це ти хочеш мені сказати, Маргарет?

— Та от якраз те, що я — не Маргарет.

— Чесно, я очікував чогось розумнішого від тебе. Невже така хитра зміюка, як ти, спромоглася лише на це? Хоч я поки що не знайшов доказів твоєї причетності до справ батька, але ти не вийдеш безкарною. Не цього разу. Не коли всі твої люди повідали мені стільки цікавого про твої дії. Особливо, коли я знаю, що ти робила з Октавієм.

Я зітхнула. Це важче, ніж я думала. Хоча чого я хотіла? Хто взагалі повірить у переселення душі? Але й прикидатися старою Маргарет я не хочу. Та й новою теж. Я взагалі не на такий другий шанс розраховувала.

— Повір, я б дуже хотіла, аби це все виявилося сном. Та хто б захотів бути нею? Але що маємо, те маємо. Менше з тим, я — не Маргарет, не кронпринцеса і тим паче не твоя дружина. Тож давай якось спробуємо це вирішити і розійтися мирно своїми шляхами. Бо грати в ці ігри, а тим більше рятувати королівство чи ще когось, я не хочу.

Тіріан почав сміятися і нервово протирати шию ззаду.

 — Розійтися? Якби я міг це зробити, то давно б уже це сталося. Ти краще за мене знаєш, що з цього шлюбу вихід тільки один. А я точно помирати не збираюся. І, судячи з усього, ти теж. До того ж, на кону стоїть ще угода з кланом перевертнів. Чи ти вже забула?

Трясця, а я дійсно забула. Це не так уже й легко — маневрувати між спогадами двох людей. Іноді це наче повільно гортати книгу у пошуках необхідної сцени.

Шлюб із ще одним чоловіком. Мало мені того, що я в тілі цієї клятої кронпринцеси, так у цьому світі ще й багатомужжя. Подумати тільки. Я й одного чоловіка поки собі не планувала, а тут їх може бути навіть більше двох. Ні, ні, ні. Це вже давайте без мене. Я маю якось йому донести, що я — не вона. Думай, думай!