Епілог

Двері мого кабінету розчахнулися так різко, що я навіть не підвела голови одразу. За останні роки я вже навчилася визначати настрій свого чоловіка за звуком дверей. Судячи з усього, сьогодні він був налаштований на вбивство. Я спокійно поставила підпис під черговим документом і лише тоді підняла погляд.

— Добрий день і тобі, коханий. Судячи з виразу твого обличчя, хтось знову намагається захопити столицю?

— Елісо, мені щойно повідомили дещо цікаве, — Філіп зачинив двері за собою й повільно підійшов до столу. — Скажи, будь ласка, чи правда, що в твоєму новому закладі існує таємна кімната для особливих гостей?

Я навіть не намагалася приховати здивування.

— Лише зараз дізнався? Я починаю хвилюватися за якість твоєї розвідки.

— Елісо.

— Так, існує. І що?

Філіп кілька секунд мовчки дивився на мене.

— І що? — перепитав він таким тоном, ніби я щойно заявила, що вирощую драконів у підвалі. — Це все, що ти можеш сказати?

Я відклала перо й знизала плечима.

— Не розумію причини твого обурення. Люди люблять приватність.

— Приватність? — він навіть засміявся від обурення. — Елісо, мені детально описали, що саме відбувається в тій кімнаті. Там танцюють напівоголені чоловіки!

— По-перше, не напівоголені, а артистично вдягнені. По-друге, це частина шоу.

— Частина шоу? — Філіп провів долонею по обличчю. — Там ще й алкоголь ллється рікою!

— Ну а що ти пропонуєш? Воду з лимоном?

— Я пропоную закрити цей притон розпусти.

На цьому місці я вже не витримала й засміялася.

— Творці, Філіпе. Я ж не бордель відкрила.

— Поки що.

— О, тепер ти просто драматизуєш.

Він важко опустився в крісло навпроти й подивився на мене тим самим поглядом, яким зазвичай дивився на особливо небезпечні артефакти.

— І хто, по-твоєму, буде туди ходити?

— Ти справді хочеш знати?

— Ні, але вже запитав.

— Світські леді.

Філіп скептично підняв брову.

— Світські леді?

— Саме так, — я задоволено відкинулася на спинку крісла. — Повір, після трьох годин чаювання з кронпринцесою будь-якій порядній аристократці хочеться трохи розважитися.

— Я боюся уточнювати, що саме ти вкладаєш у слово "розважитися".

— І правильно робиш.

Я невинно усміхнулася.

— До речі, на останньому чаюванні я познайомилася з дуже цікавою жінкою. Маркграфинею Яріанель.

— Чудово, — сухо відповів Філіп. — А тепер повернемося до чоловіків без сорочок.

— Вона, між іншим, видатна цілителька.

— Я знаю, хто така Яріанель. Уся Рада вже кілька тижнів тільки про неї й говорить.

Філіп подивився на стелю. Я вже знала цей погляд. Саме так він дивився в небо перед особливо складними державними нарадами.

— Ти сам знав, на що погоджувався, коли робив мені пропозицію, — я легко поцілувала його в щоку й усміхнулася. — Мав би зрозуміти це ще тоді, коли я жбурнула в тебе ложкою.

— Тоді я ще сподівався, що після шлюбу ти станеш трохи спокійнішою.

— Бідний наївний Філіп.

— А я ж колись боявся, що тебе можуть викрасти. — Він приречено зітхнув.

— От бачиш, які дурниці тебе хвилювали, — я співчутливо поплескала його по плечу. — Викрадачі — це дрібниці.

— Дрібниці?

— Звісно.

— І що ж тоді справжня небезпека?

Я широко усміхнулася.

— Мої ідеї, Філіпе.

— Я так і знав.

— І моя невгамовна жага до розваг.

— Ось цього я боюся значно більше за будь-яких злочинців.

— І абсолютно правильно робиш.

Судячи з того, як він раптом засміявся й обійняв мене за талію, сперечатися далі він уже не збирався.