Розділ 17

Зазвичай способи вирішення наших проблем лежать просто на поверхні, але через відчуття власної безвиході ми завжди шукаємо глибше й вигадуємо якісь занадто складні методи. Тоді як усе насправді було значно простіше. Іноді одна проста, відверта розмова вирішує набагато більше, ніж будь-яке самостійно прийняте рішення.

Так сталося і зі мною. Я весь час кудись бігла, міцно одягнувши на себе маску веселої та легкої дівчини. Тієї, що просто тече, мов вода, — бо, зрештою, саме такою і є моя магія. Я щиро вважала, що завжди залишатимуся з цією маскою, з цим образом, створеним мною задля власного комфорту. Я буду сміятися, аби тільки не плакати. Чули про таке?

Але виявилося, що мені просто не вистачало двох банальних запитань: «Від чого ти біжиш? Що насправді ховається за твоєю посмішкою?». І Філіп, сам того до кінця не розуміючи, допоміг мені, озвучивши їх. Не скажу, що після цього я раптом стала занудою чи манірною леді. О ні, аж ніяк! Просто я відчула, ніби нарешті добігла туди, куди так несамовито неслася весь цей час. Можливо, саме так і відчувається фраза «ця людина — твій дім». Таким домом став для мене Філіп. Він просто знайшов мою нестримну душу й дав їй заспокійливе відчуття того, що після всіх цих шалених веселощів та життєвих бур я завжди можу повернутися до нього на перепочинок.

Ранок зустрів мене м'яким сонячним промінням, що пробивалося крізь важкі штори спальні, та дивовижним відчуттям абсолютного спокою. Філіп усе ще міцно спав поруч, по-власницьки обіймаючи мене за талію навіть уві сні. Без своєї звичної маски суворого казначея, із розпатланим волоссям і розслабленим обличчям, він здавався таким рідним. Дивлячись на нього, я чітко знала: я більше не буду бігти. Я остаточно вирішила належати йому. Разом із його світом, його обов'язками й цим проклятим, але тепер таким важливим титулом.

Обережно вислизнувши з ліжка, аби не розбудити свого артефактора, я швидко вмилася, одяглася й упевненим кроком попрямувала до покоїв його матері. Пора було зустрітися зі своїми страхами віч-на-віч.

Герцогиня Селеста сиділа біля вікна, неспішно попиваючи ранковий чай, коли я постукала й увійшла. Вона окинула мене своїм фірмовим, проникливим поглядом, у якому читалося щире здивування.

— Доброго ранку, Селесто, — я глибоко вдихнула, збираючись із силами. — Я прийшла, щоб  попросити вас про допомогу. Я готова прийняти справи герцогства й хочу, щоб ви навчили мене всього, що потрібно знати майбутній герцогині.

Селеста повільно поставила порцелянову чашку на блюдце й ледь помітно підняла ідеальну брову.

— О як? — тихо промовила вона, міряючи мене поглядом від маківки до п'ят. — І звідки ж така раптова зміна настрою, Елісо? Ще вчора від однієї згадки про папери маєтку ти була готова спопелити цей дім своєю магією. Будемо чесними: прямо зараз ти аж ніяк не виглядаєш як майбутня герцогиня. У тобі занадто багато стихійного хаосу й замало аристократичної покірності.

Її слова кололи, але я не дозволила собі спалахнути. Я лише рівно випрямила спину й подивилася їй просто в очі.

— Я знаю. І я не збираюся ставати манірною лялькою, Селесто. Але я роблю це і заради Філіпа, і, чесно кажучи, трохи заради себе самої. Мені набридло тікати від відповідальності лише тому, що я боюся не впоратися. Філіп заслуговує на те, щоб поруч із ним була надійна опора, а не дівчинка, яка ховається за веселощами від реального життя. Зрештою, хіба щастя — це не про те, щоб разом будувати майбутнє, навіть якщо для цього доводиться вчитися чомусь абсолютно новому й лякаючому? Я хочу бути щасливою поруч із вашим сином. І я готова вчитися.

Селеста кілька секунд тримала паузу, вивчаючи моє обличчя, наче перевіряла щирість кожного слова. А потім її суворі губи раптом розпливлися в теплій, щирій посмішці, а в очах спалахнули схвальні іскри.

— Ну що ж, — м'яко промовила чинна герцогиня, підводячись зі свого крісла. — Оце вже слова дорослої, сильної жінки, а не переляканого дівчиська. Знаєш, Елісо... от тепер ти мені починаєш подобатися. Твоя впертість нарешті пішла в правильне русло. Сідай, бери чай, почнемо з найважливішого — з обліку магічних металів та договорів постачання для наших артефактних мануфактур.

***

За цим інтенсивним навчанням, за купою паперів, цифр та вивченням логістики артефактних мануфактур непомітно промайнув цілий місяць. На мій величезний подив, нічого катастрофічного чи смертельно нудного в цьому всьому не виявилося. Мої страхи знову зіграли зі мною злий жарт, перебільшивши масштаби катастрофи. Насправді обов'язків у герцогині було не так уже й багато. В основному вся робота зводилася до додаткової допомоги герцогу в поточних справах роду та... світських заходів.

Останнє, звісно, тішило мене найменше. Усі ці нескінченні, манірні чаювання в королівському палаці, порожні світські плітки з іншими аристократками та фальшиві посмішки висмоктували з мене енергію гірше за будь-які магічні кайдани. Але тепер, маючи надійну підтримку Селести та мого Філіпа, це принаймні стало цілком прийнятним. Я більше не почувалася безпорадною лялькою — я була господинею свого становища.

Проте спокій у нашому домі тривав рівно до того ранку, поки в маєток не прибув офіційний посильний від мого батька. Лист із гербовою печаткою особисто отримав сам старий герцог, і вже ввечері, коли вся родина зібралася у вітальні за традиційним чаєм, ця тема була винесена на загальне обговорення.

Астор писав коротко, але безапеляційно: з моменту оголошення про заручини минуло вже достатньо часу, чутки в столиці вляглися, а отже — настав час двом нашим родинам нарешті зустрітися й познайомитися офіційно.

Сказати, що я напружилася, — це нічого не сказати. Згадка про батька миттєво підняла з глибини душі старі образи. Я перевела погляд із листа, який тримав у руках голова роду, на Філіпа, а потім знову повернулася до старшого покоління Верденів.

— Якщо ви не хочете цієї зустрічі, це абсолютно не обов'язково, — серйозно зауважила я, нервово крутячи перстень на пальці. — Я чудово знаю, який характер у мого батька, і чим зазвичай закінчуються його спроби увійти до вищого світу. Ми можемо просто ввічливо відмовити під якимось приводом.