Розділ 13

Після того дня щирих одкровень трапилися дві речі.

Перша — ми з Філіпом почали проводити разом більше часу. Спільні сніданки, неспішні прогулянки садом, постійні розмови про все на світі та навіть просто затишне, мовчазне перебування поруч одне з одним. І хоча ми жодного разу не промовляли цього вголос, я виразно відчувала: наші стосунки вже давно не належать до розряду сухої домовленості. Тепер я точно й безповоротно розуміла, що закохуюся в нього, але все ще губилася й не знала, як до кінця поводитися. І головне — що саме чекатиме на нас, коли зазначені в контракті пів року добіжать кінця?

Проте в одному я була впевнена абсолютно. За цей короткий період усе те, що я дізналася про Філіпа, лише підтвердило мої давні здогадки про те, якою чудовою людиною він є. Навіть не згадуючи про його блискучий розум і бездоганне виховання, він виявився неймовірно добрим і чуйним. Я бачила, як він завжди охоче допомагав слугам і з якою трепетною ніжністю піклувався про своїх батьків. Я жодного разу не чула від нього поганого чи уїдливого слова про когось із аристократів, хоча часом, коли він повертався з роботи в міністерстві, вираз його втомленого обличчя говорив сам за себе. І хоч я досі не зізналася йому, що він мені подобається, я точно знала: Філіп теж помічає ці трепетні зміни. В мені. Між нами.

Друга річ могла б здатися вельми веселою, якби я не жила в чужому домі й якби весь цей абсурд не влаштував інший чоловік. Мартін.

Здається, мій друг дитинства затято вирішив надолужити всі ці двадцять років мовчання. Спочатку він з'явився на порозі маєтку вже наступного дня після нашої сварки — з палким проханням знову поговорити й вислухати його вибачення. Але моя образа була настільки свіжою та глибокою, що я демонстративно розвернулася на підборах і навіть не стала його слухати. І що, ви думаєте, він вигадав? Звісно ж, почав на повну силу користуватися своєю магією зоомага.

Мартін став масово надсилати мені листи. Спочатку їх приносила його знайома пухнаста помічниця, але коли я навідріз відмовилася брати ті конверти до рук, він задіяв птахів. У якийсь момент я взагалі відчула себе якоюсь дикою королевою пернатих. Кожного божого дня на територію маєтку прилітав новий птах із черговим посланням для мене. Я їх навіть не відкривала. Деякі листи я взагалі не забирала, просто відганяючи нещасних крилатих поштарів від своїх вікон.

На другий тиждень такого пташиного терору не витримала вже мати Філіпа. Коли вона вкотре побачила на підвіконні нахабного дрозда з папірцем у дзьобі, то войовниче промовила:

— Так, де мій магічний лук і стріли? Пора це нарешті закінчувати.

На що герцог, відірвавшись від ранкової газети, як завжди спокійно й з незмінною ноткою веселощів зауважив:

— Кажуть, суп із дикої птиці вельми корисний для здоров'я.

Філіп відірвав погляд від чашки з кавою й ліниво подивився на нахабного птаха за склом.

— Тільки, мамо, я б порадив використати лук і стріли не на бідній птиці, а на її відправникові, — абсолютно спокійно зауважив він.

Після його слів за столом на мить запала тиша.

Але її швидко порушив сам герцог Верден. Він відклав газету й щиро, весело засміявся, дивлячись на сина:

— Оце так пристрасті! Ну що, Філіпе, звик, що в міністерстві все вирішують твої накази та звіти? А тут, бачиш, жива конкуренція! Дивись, не проґав таку дівчину, бо пернате військо вже взяло наш маєток в облогу.

***

Цього ж дня я запросила Мартіна до маєтку, бо так більше не могло тривати, і, можливо, я вже була готова вислухати його ще раз. Я розуміла, що нам обом потрібна ця розмова, аби остаточно розірвати порочне коло минулого.

Я чекала на нього на задньому подвір’ї маєтку, де нас ніхто не міг почути. Мартін виглядав змученим і пригніченим, із темними колами під очима від недосипу. Щойно я підійшла, він одразу зробив крок назустріч, заглядаючи мені в очі з німим благанням.

— Елісо, дякую, що дозволила прийти й вислухати мене, — палко промовив він, і його голос зрадницьки здригнувся. — Я приїхав просити вибачення за ті жахливі слова в кабінеті. Мені немає виправдання, але тоді в мені говорили чисті, неконтрольовані ревнощі. Я просто досі, розумієш, досі не можу збагнути, чому ти тоді мене покинула! Ті причини, які ти мені називала двадцять років тому, були абсолютно безглуздими й нелогічними. Я ж бачив, я точно знав, що в нас усе було добре! Я відчував, що ти мала до мене справжні почуття. До того ж я завжди був свято впевнений, що ти взагалі проти шлюбу як такого. А тепер ти тут, заручена з цим казначеєм. Мені просто знесло дах через цю невизначеність.

Я глибоко вдихнула, з останніх сил намагаючись зберегти холодну відстороненість, і відвела погляд на кущі троянд.

— Мартіне, я справді не розумію, про що ти зараз говориш, — тихо мовила я, намагаючись згладити гострі кути. — Ми були дітьми, усе давно в минулому. Я приймаю твої вибачення і щиро сподіваюся, що ти насправді не думаєш про мене так гидко, як наговорив Філіпу в обличчя. Давай просто...

— Не бреши мені! — раптом перебив він, і в його очах блиснули сльози розпачу. — Елісо, не вдавай, що тобі байдуже! Поглянь на мене і скажи правду, бо я збожеволію!

Цей його відчай, запізнілі докори й уся таємниця, яку я стільки років самотужки тягнула на собі, — усе це раптом переповнило чашу мого терпіння. Щось усередині мене гучно луснуло, вщент руйнуючи багаторічний самоконтроль.

— Ти хочеш правди?! — гаряче, зриваючись на крик, вигукнула я, роблячи крок до нього, а мої руки затремтіли від гніву й давнього болю. — Добре! Ти отримаєш свою правду, Мартіне! Я покинула тебе через свого батька! Через те, що цей тиран зробив із твоєю родиною, і через те, що він міг би зробити з вами далі!

Мартін ошелешено завмер, ковтнувши слова, а я вже не могла зупинитися, відкриваючи все, що так довго тримала під замком:

— Щойно батько дізнався про наші стосунки, він вирішив знищити все, що було тобі дороге. Звільненням твого батька з посади управителя все б не обмежилося, повір мені! Мій батько просто стер би твою родину на порох, залишив би вас без копійки на вулиці й перекрив би тобі будь-який шлях до нормального майбутнього. Я покинула тебе лише для того, щоб урятувати твоє життя від свого батька! Аби ти не ніс на собі це тавро приниження і не зненавидів мене потім через те, що я зруйнувала твою сім’ю!