Розділ 11

Один із найбільших привілеїв бути герцогом або членом його родини — мати достатньо коштів на власного сімейного цілителя. І цього разу я була справді палко рада цьому факту. Філіп, звісно, героїчно вдавав, ніби перелом — то така дрібниця, яка його геть не турбує, але мене все одно нещадно гризла провина.

Реакція його рідних виявилася дивною і дуже різною. Причому в кожного. Герцог, як завжди, просто розсміявся вголос і заявив, що Еліса зуміла переплюнути навіть його самого з його колишніми екстравагантними методами залицяння. Рейнар натомість був настільки стурбований, що навіть не відразу збагнув, кому саме і яка потрібна допомога цілителя — мені чи його синові. А от Селеста. У її першому погляді читалося чисто материнське занепокоєння, але коли вона перевела очі на мене, у них відобразилося якесь легке, приховане здивування. Проте те, що ніхто з них не звинувачував мене в цьому безглуздому інциденті, трохи заспокоювало й неймовірно гріло душу. Усе-таки такої дивовижної родини я у своєму житті ще не зустрічала.

Щодо самого Філіпа, він зовсім не виглядав засмученим чи злим. Він покірно чекав, поки цілитель закінчить усі необхідні процедури, і лише час від часу переводив задумливий, зосереджений погляд то на мене, то на цю малу бешкетницю, яку я весь цей час міцно тримала в руках. Малеча, здається, теж нарешті зрозуміла, що через її витівки сталася катастрофа, і тепер спокійно й тихо сиділа на моїх колінах, навіть не намагаючись вирватися.

— Перелом я зцілив. На щастя, все було зроблено вчасно, тож жодних наслідків не буде, — бадьоро підсумував цілитель, згортаючи свої магічні інструменти. — Єдине, що я б вам радив, пане Філіпе, — це найближчими днями не навантажувати надто сильно ногу важкою працею чи бігом.

На цих словах цілитель ввічливо відкланявся і разом із батьками покинув кімнату. У спальні миттєво запанувала щільна тиша. Філіп, судячи з усього, чекав, що я заговорю першою, а я гарячково намагалася підібрати бодай якісь адекватні слова виправдання. Вочевидь, йому просто набридло чекати моєї капітуляції, тому він заговорив сам:

— Елісо, я не ображаюся на тебе через цей випадок. Здається, це якраз одна з тих історій, які потім роками згадують під час сімейних вечерь. Мене цікавить лише одне: чому, заради всього святого, ти так запекло ловила цю кішку? І звідки вона взагалі тут узялася?

— Пообіцяй, що не будеш злитися, — трохи по-дитячому попросила я і важко зітхнула, погладивши пухнасту шпигунку між вухами. — Це кішка мого... ну, скажімо так, друга дитинства.

— Друга дитинства? — скептично піднявши одну брову, перепитав Філіп. — І що ж її поява тут має означати?

— Гадаю, вона перевіряє, чи правдиві чутки про мої заручини і чи я взагалі досі жива після всього цього.

Філіп мовчки споглядав мене кілька секунд, а в його темних очах спалахнув неабиякий інтерес.

— Хотілося б почути трохи більше подробиць про цього твого «друга», — зауважив він, зручніше вмощуючись на подушках і не зводячи з мене вичікувального погляду.

— Зараз побачиш сам, — відповіла я.

Я акуратно пересадила кішку зі своїх колін на ліжко, прямо перед Філіпом. Малеча сіла, обвила лапки пухнастим хвостом і витріщилася на мене своїми розумними зеленими очима. Напустивши на себе якомога суворіший і серйозніший вигляд, я заговорила до тварини чітким, твердим голосом:

— Передай Мартіну: якщо він особисто не з'явиться тут завтра, я сама цього разу знайду його. І тоді йому краще на власному досвіді не перевіряти, що саме я зроблю з ним у гніві. Він мене добре почув?

На превеликий подив Філіпа, кішка не просто нявкнула, а цілком усвідомлено й слухняно кивнула головою на знак того, що все зрозуміла. Після цього я підняла пухнасту посланницю, підійшла до дверей і випустила її за межі кімнати.

Коли я повернулася до ліжка, Філіп провів поглядом тварину, а потім повільно перевів погляд на мене. Його обличчя вмить позбулося будь-якого натяку на нещодавню веселість, а голос став незвично низьким і якимось занадто рівним:

— То, виходить, твій друг дитинства вміє говорити з тваринами й керувати ними? Зоомаг. І чому ж його аж настільки сильно цікавить твоє особисте життя, Елісо?

Він злегка примружився, а його пальці, що лежали на ковдрі, ледь помітно стиснулися в кулак. Спостерігати за цим раптовим проявом його напруги було напрочуд цікаво.

— Ми росли разом, — невимушено знизала я плечима, присідаючи на край стільця поруч із його ліжком і з цікавістю спостерігаючи за його реакцією. — Ну і деякий час ми навіть були парою.

— І чи маю я хвилюватися через нього? — тихо, з небезпечною поволокою в голосі запитав він, прямо дивлячись мені в очі.

Я злегка нахилила голову набік, відчуваючи, як усередині прокидається звичний азарт.

— Це залежить від того, чи є в тебе на це вагома причина, Філіпе, — спокійно парирувала я. — Наскільки я пам'ятаю, ми з тобою нічого такого не обговорювали щодо умов наших заручин. У договорі немає пункту про те, що я не можу приймати залицяння від інших чоловіків, якщо вони раптом з'являться на горизонті.

У його очах на мить спалахнув справжній гнів — гарячий, темний і обурений. Мені навіть здалося, що він зараз підхопиться з ліжка, наплювавши на недавні застереження цілителя. Філіп різко втягнув повітря крізь зчеплені зуби, і я вже приготувалася вислухати якусь різку, суху тираду про репутацію його роду чи правила пристойності.

Проте він раптом заплющив очі й повільно видихнув. Коли він знову поглянув на мене, його гнів дивовижним чином трансформувався в тонку, дуже викличну й підступну посмішку. Напруга в його плечах зникла, поступаючись місцем абсолютній, залізобетонній упевненості.

Він повільно спустив ноги з ліжка, впевнено стаючи на підлогу, і зробив крок до мене. Зупинившись зовсім поруч, Філіп схилив голову набік і тихим, оксамитовим голосом промовив:

— Як і я, Елісо. У договорі справді немає такого пункту. А це означає, що я теж маю повне право приймати знаки уваги від прекрасних леді та приділяти їм свій вільний час.