Розділ 3

Ранкові газети вийшли з абсолютно нудними й типовими заголовками. Жодних скандальних світлин чи гучних викриттів на перших шпальтах не було. Я могла лише здогадуватися, яких зусиль — а точніше, скількох золотих монет із державної чи власної кишені — це коштувало Філіпові Вердену. Очевидно, його зв'язки та статус дозволяли змусити замовкнути будь-яке видавництво швидше, ніж спалахне магічна камера.

Проте людські плітки не так легко зупинити — тут жодна магія не зарадить.

Провівши наступні два дні на роботі, я почала помічати, як чутки про пригоду в приватній кімнаті «Нічного сяйва» лише зароджуються й повільно, але невблаганно розповзаються столицею. Хтось десь щось почув, хтось краєм ока побачив, і от уже колеги на зміні підозріло шепочуться за моєю спиною. Мої батьки, на щастя, ще нічого не знали. І я щиро сподівалася, що й не дізнаються. Якби до батька дійшов бодай натяк на те, що його донька-офіціантка усамітнилася з головним казначеєм, я навіть уявити не могла, що він утне. Астор зі шкіри вилізе, але зробить усе, аби поріднитися з майбутнім герцогом — так би мовити, «рятуючи честь доньки», а насправді — рятуючи свої спорожнілі кишені.

До того ж ці два дні мене не полишала одна нав'язлива думка: як узагалі все це сталося? Я точно не знала, що саме пані підмішала у вино Вердена, але тепер могла лише припускати, що то було якесь потужне приворотне зілля чи щось, що викликає шалене збудження. Невже тих кількох маленьких крапель, що бризнули мені на обличчя, коли я вибила келих, вистачило, аби ми обоє так безконтрольно втратили голову? Іншого пояснення у мене просто не було.

Саме тому, коли мені таємно передали записку з вимогою з'явитися на зустріч, я не вагалася ні секунди. Верден призначив її не на нейтральній території, а в закритому ресторані «Елізіум» — місці виключно для вищої еліти, куди звичайним смертним вхід був суворо заборонений. Тут обідали герцоги, маркграфи й навіть сам кронпринц.

Я чекала на нього в затишній, прихованій від інших відвідувачів приватній кімнаті, нервово стискаючи пальці. Двері тихо відчинилися, і до приміщення увійшов він — як завжди бездоганний, у строгому камзолі, без жодної порошинки чи натяку на те безумство, що вирувало між нами сорок вісім годин тому.

Філіп зупинився навпроти й окинув мене своїм фірмовим, вивчаючим поглядом.

— Ну що, Елісо, — спокійно, але з ледь помітною іронією в голосі почав він, сідаючи в крісло навпроти. — Гадаю, нам час обговорити умови нашого майбутнього весілля.

Я від несподіванки аж повітрям поперхнулася.

— Весілля?! Ви з'їхали з глузду, пане Верден? Про яке одруження взагалі може йтися після одного випадкового інциденту?

— Про цілком законне одруження, Елісо, — абсолютно серйозно відказав він, навіть бровою не повівши. — Ситуація вимагає рішучих і зрілих кроків. Плітки вже повзуть містом, і законний шлюб — єдиний спосіб закрити роти вищому світу.

— Я не збираюся виходити за вас заміж! — не стримуючи емоцій, говорила я цьому нестерпному чоловікові.

— А про нашу з вами репутацію ви подумали? — Філіп Верден стояв навпроти, склавши руки на грудях, і дивився на мене своїм фірмовим крижаним поглядом. — Як ми виглядатимемо в очах суспільства після того, що сталося в ресторані?

— Ой, та я не настільки бережу свою репутацію! — я зневажливо пирхнула й закотила очі. — Я взагалі одружуватися не хочу. Якщо хтось мене й покохає в майбутньому, то з будь-якою репутацією. А вам, пане фінансисте, взагалі не варто хвилюватися. Навряд чи цей інцидент вплине на бажання інших панянок отримати такий ласий шматочок, як ви.

— Ну а про своїх сестер ви подумали? — Філіп зробив крок уперед, і в його очах майнув небезпечний блиск. — Чи не вплине скандал на них? Їм, між іншим, у майбутньому теж виходити заміж. Я вже мовчу про весілля вашої старшої сестри, яке має відбутися всього за місяць. Що скажуть у світському товаристві?

Я боляче закусила губу. Поцілити прямо в мішень він уміє, нічого не скажеш. На те, що говоритимуть про мене чи про виховання моїх батьків, мені було щиро начхати, а от за сестер я дійсно переживала. Я любила їх усім серцем і найменше хотіла зруйнувати їм майбутнє через власну незграбність.

Філіп помітив моє вагання. На мить у кімнаті повисла тиша.

— Добре, — трохи перевівши подих і помітно охолонувши, промовив він. — Давайте тоді зробимо так: удамо, ніби ми заручилися. А далі подивимося, як там буде зі шлюбом.

— Далі подивимося? — я здивовано витріщилася на нього. — Ви точно той самий Філіп Верден, якого я знаю? У вас же завжди все має бути точним і розрахованим!

— Ну добре, — на його губах з'явилася ледь помітна усмішка. — Пів року. А потім оголосимо, що просто не зійшлися характерами.

Не скажу, що мені подобався такий варіант, але в моєму становищі це був найкращий вихід із ситуації. Принаймні весілля сестри буде врятоване.

— Добре, — погодилася я і рішуче простягнула йому руку на знак згоди.

Філіп повільно підняв одну брову вгору, але руку простягнув назустріч. І от, коли я думала, що він просто потисне її, як діловий партнер, цей сухар раптом перехопив мою долоню, підніс її до своїх губ і після легкого, майже невагомого поцілунку промовив:

— О, і на цей час вам доведеться переїхати жити до мого маєтку, Елісо.

***

Я прокинулася зранку, досі ошелешена вчорашньою розмовою з Верденом. Очікувала від нього будь-чого, але точно не такої раптової пропозиції. Не скажу, що мені буде аж так важко вдавати, ніби ми заручені. Зрештою, що може статися за якихось пів року, правда?

Проте поставало інше, значно складніше питання. Свій переїзд батькам я цілком могла пояснити як результат нашої останньої сварки з батьком — наслідок моїх криків про незалежність та його погроз викреслити мене з родини. Та от тільки не було жодної гарантії, що до моєї сім'ї не дійдуть «радісні» світські новини. Якщо це станеться, Астор так просто справу не полишить. Він кістками ляже і наполягатиме на негайному шлюбі. Тож я мала якнайшвидше придумати надійний план на випадок, якщо все піде шкереберть, і максимально відгородити Вердена та його родину від мого токсичного батька.