Розділ 1

— Елісо, я вимагаю, аби ти перестала працювати як якась біднячка в тому ресторані й нарешті зайнялася справді важливими речами! — мій батько, Астор, уже перейшов на крик, і його ідеально вродливе обличчя почало вкриватися червоними плямами від гніву.

— І якими ж, наприклад, тату? — я спокійно схрестила руки на грудях, анітрохи не здивована його криками. Такі сцени траплялися в нашому домі регулярно. Єдине, останнім часом ця регулярність стала аж надто частою.

— Заміжжям! Тобі вже давно пора бути щонайменше зарученою. Тим паче з такими даними. Ти ж моя копія, а я знаю, про що кажу. Я вже мовчу про твою освіту, магію та статус доньки графа!

— Не впевнена, що останнє — такий уже вагомий аргумент, — пирхнула я. — І бути твоєю копією — це останнє, чого б мені хотілося в цьому світі. Як і заміжжя.

— Елісо, добирай слова! — подала голос моя мати, яка весь цей час сиділа мовчки, удаючи, ніби її це не стосується, аж поки я не зачепила батькове его.

— Мамо, твоя сліпа любов до батька просто не дає тобі бачити справжній стан речей. І в тебе, між іншим, є ще двоє чоловіків. Чомусь за них ти так сильно не переживаєш.

Мати нічого на це не відповіла, лише гнівно подивилася на мене. Ну звісно, що тут скажеш правді в очі? Свого часу вона, на той момент єдина донька й спадкоємиця графа Ренто, до нестями закохалася в нікому не відомого мого батька. Це кохання настільки засліпило її, що після загибелі дідуся вона зробила Астора наступником титулу й повністю віддала йому управління всіма земельними справами. А батько, на відміну від свого попередника, абсолютно не вмів розпоряджатися майном і грошима. Єдине, що він робив справді вправно, — це крутив матір’ю як хотів. Він навіть сам обрав їй інших двох чоловіків до сімейного союзу. Не скажу, що вони погані люди, але шлюб, у якому обожнюють лише одного, щасливим точно не назвеш.

Саме на прикладі власних батьків я чітко вирішила для себе: ніякого шлюбу. Не хочу зрештою стати як мати — мати недолугого головного чоловіка, який майже пустив за вітром графські статки, дочок, яких він мріє якнайшвидше здихатися, та ще двох чоловіків, чию присутність вона терпить уже не першу сотню років.

Принаймні, працюючи офіціанткою, я сама собі господарка. Завжди є можливість назбирати грошей і вирушити в мандри або просто насолоджуватися кожним днем. Чим я, власне, і займаюся у вільний від роботи час та нудних розмов із ріднею.

— Ми зараз говоримо про тебе! — знову перевів увагу на себе батько, остаточно втрачаючи терпіння. — Твоя впертість мені вже поперек горла стоїть. Або ти робиш так, як я кажу, або я викреслю тебе з роду! Ніякої підтримки й жодної монети від мене не побачиш. Подивимося, як ти тоді заспіваєш.

Я голосно розсміялася. Егоцентризм мого батька просто заважав йому бачити очевидні речі. Світ не крутиться довкола нього. Зрештою, як і довкола будь-кого іншого. Деякі речі просто трапляються — хочемо ми цього чи ні.

— А я, по-вашому, безкоштовно працюю? — переставши сміятися, промовила я з твердою рішучістю закінчити цю розмову раз і назавжди. — Я вже давно не потребую ваших грошей, тату. Тож і цей аргумент на мене не подіє. Знаєте що? Давайте ви зробите це одразу після весілля сестри. А поки що так і бути — трохи побудемо щасливою родиною про людське око. Заради майбутніх родичів.

Після цих слів я розвернулася на підборах і рішуче попрямувала до виходу, гучно грюкнувши дверима.

***

Такі розмови не були для мене рідкістю. Ще під час навчання в академії, коли я, за словами батьків, перетворилася на дорослу й прекрасну леді, вони вперше спробували видати мене заміж за одного, на їхню думку, дуже привабливого юнака. Але з привабливого там були хіба що зв’язки та гроші. Тим паче я не збиралася кидати академію заради якогось там шлюбу. Я точно не з тих панянок, які мріють зачинитися в чотирьох стінах із чоловіками й думати, що це і є найкраще життя. Згодна, бувають і щасливі союзи, але яка ймовірність того, що хтось прийме всі мої таргани, любов до танців і волелюбний характер? Отож-бо й воно.

Тоді я дуже грубо відмовила кандидатові. Вдома стався перший гучний скандал, під час якого батько навіть замахнувся й дав мені ляпаса. Щоправда, інші мої татусі одразу ж заступилися за мене, і відтоді Астор більше нічого подібного собі не дозволяв. Та коли я наївно подумала, що після цього вони нарешті зрозуміють, що я не зацікавлена в шлюбі, усе стало тільки гірше. Мені почали пропонувати нові кандидатури з подвійною завзятістю. І де тільки вони їх знаходили? Чесно кажучи, думаю, це була цілком батькова ініціатива, а мати просто сліпо підтримувала кожне рішення кохання всього свого життя. При тому, що батько взагалі-то не плекав до неї таких самих палких почуттів. Але то їхнє життя. Я лише хотіла, аби до мого вони не пхалися.

Саме тому я й вирішила знайти підробіток. По-перше, це давало мені фінансову незалежність. По-друге — ну який поважний аристократ захоче взяти собі за дружину звичайну офіціантку, нехай навіть і з графського роду?

Але сьогоднішня розмова, схоже, остаточно переповнила чашу мого терпіння. Пора закінчувати цей цирк, навіть якщо це означає бути викресленою з роду. Шкода лише, що не зможу так часто бачитися із сестрами, але я впевнена — вони від мене не відвернуться. Незважаючи на дивацтва нашої родини, між нами панувала справжня, щира сестринська любов.

З такими думками я зайшла до ресторації «Нічне сяйво». За годину починалася моя зміна. Пора братися до роботи, адже гроші мені найближчим часом дуже знадобляться — і на окреме житло, і на розкішний весільний подарунок для Жизель.

***

Моя зміна, як на диво, була легкою й спокійною: адекватні клієнти, милі парочки, хороший настрій. Обійшлося без гучних зізнань у коханні чи, навпаки, ридань тих, хто заливав алкоголем своє розбите серце. Трохи іронічно, що заклад, у якому я працюю, має таку славу — ресторан закоханих і розбитих сердець. На третьому поверсі в нас навіть є приватні кімнати. Але це зовсім не те, що ви могли подумати! Там усе цілком пристойно, просто для тих, хто прагне більшої приватності.