Пролог

— Я не збираюся виходити за вас заміж! — не стримуючи емоцій, уже вкотре повторила я цьому нестерпному чоловікові.

— А про нашу з вами репутацію ви подумали? — Філіп Верден стояв навпроти, склавши руки на грудях, і дивився на мене крижаним поглядом. — Як ми виглядатимемо в очах суспільства після того, що сталося в тій кімнаті?

— Ой, та я не настільки бережу свою репутацію! — я зневажливо пирхнула й закотила очі. — Я взагалі не хочу одружуватися. Якщо хтось мене й покохає в майбутньому, то з будь-якою репутацією. А вам, пане фінансисте, узагалі не варто хвилюватися. Навряд чи цей інцидент вплине на бажання інших панянок отримати такий ласий шматочок, як ви.

— Ну а про своїх сестер ви подумали? — Філіп зробив крок уперед, і в його очах майнув небезпечний блиск. — Чи не вплине скандал на них? Їм, між іншим, у майбутньому теж виходити заміж. Я вже мовчу про весілля вашої старшої сестри, яке має відбутися всього за місяць. Що скажуть у світському товаристві?

Я боляче закусила губу. Поцілити прямо в ціль він умів, нічого не скажеш. На те, що говоритимуть про мене чи про виховання моїх батьків, мені було щиро начхати, а от за сестер я дійсно переживала. Я любила їх усім серцем і найменше хотіла зруйнувати їм майбутнє через власну незграбність.

Філіп помітив моє вагання. На мить у кімнаті повисла тиша.

— Добре, — трохи перевівши подих і помітно охолонувши, промовив він. — Тоді давайте зробимо так: удаватимемо, ніби ми заручені. А далі подивимося, що буде зі шлюбом.

— Подивимося? — я здивовано витріщилася на нього. — Ви точно той самий Філіп Верден, якого я знаю? У вас же завжди все має бути точним і прорахованим!

— Ну добре, — на його губах з’явилася ледь помітна усмішка. — Пів року. А потім оголосимо, що просто не зійшлися характерами.

Не скажу, що мені подобався такий варіант, але в моєму становищі це був найкращий вихід із ситуації. Принаймні весілля сестри буде врятоване.

— Добре, — погодилася я й рішуче простягнула йому руку на знак згоди.

Філіп повільно підняв одну брову, але руку простягнув назустріч. І от, коли я вже подумала, що він просто потисне її, як діловий партнер, цей сухар раптом перехопив мою долоню, підніс до своїх губ і після легкого, майже невагомого поцілунку промовив:

— О, і на цей час вам доведеться переїхати до мого маєтку, Елісо.

О творці… Ну і в яку халепу я влипла цього разу?!