Розділ 41

Карета рушила повільно. Колеса глухо стукали по бруківці, а за вікнами столиці змінювались фасади будівель — красиві, чужі, байдужі.

Яріанель сиділа навпроти Раднара, дивлячись кудись у скло, але насправді нічого не бачила.

Руки лежали на колінах — занадто нерухомі.

Раднар мовчав.

Він не поспішав із питаннями, лише спостерігав — уважно, так, як робив це під час бою, коли намагався зрозуміти, звідки прийде наступний удар.

Карета здригнулась на повороті.

Яріанель тихо видихнула.

— Вона хотіла, щоб я поїхала зі столиці, — сказала раптом.

Раднар не здивувався.

— Я здогадувався, — відповів він спокійно. — Інакше б не запросила.

Вона гірко всміхнулась.

— І ще… пропонувала мені чоловіків. Гарні титули, вигідні союзи. Наче я річ, яку треба правильно розмістити.

Він трохи нахилився вперед.

— Ти — не річ.

— Я знаю, — тихо відповіла вона. — Просто іноді в цьому світі всі поводяться так, ніби жінка без шлюбу — це помилка системи.

Тиша затягнулась.

Карета їхала рівно, м’яко погойдуючись.

— І? — обережно спитав Раднар.

Яріанель на мить заплющила очі.

— Вона… дала зрозуміти, що між нею з герцогом  є щось більше, ніж просто знайомство.

Вона не дивилась на нього, але відчула, як його плечі ледь напружились.

— Це тебе образило? — спитав він тихо.

— Не образило, — відповіла вона після паузи. — Швидше… змусило подивитись на нього інакше.

Вона провела пальцями по склу, залишаючи майже невидимий слід.

— Я думала, він… інший.

Слова повисли в повітрі. Раднар не відповів одразу. Він дивився на неї — довго, мовчки.

— Люди рідко бувають такими, як ми їх уявляємо, — сказав він нарешті.

— Це має мене заспокоїти? — ледь усміхнулась вона.

— Ні, — відповів він чесно. — Але це означає, що ти не помилилась у собі.

Вона перевела погляд на нього. Його очі були спокійні, теплі. Без тиску. Без очікувань. Просто поруч. І це раптом стало важливішим за будь-які слова кронпринцеси.

Карета різко хитнулась на повороті.

Яріанель не встигла втриматись — подалась вперед, втрачаючи рівновагу. Раднар зреагував швидше, ніж вона встигла подумати. Його руки обхопили її за плечі, притягуючи ближче, щоб вона не впала. Вона відчула тепло його долонь і різкий подих поруч — занадто близько.

На мить вони завмерли.

Її пальці мимоволі вперлись у його груди, а його рука залишилась на її спині трохи довше, ніж вимагала ситуація.

Вона підняла очі.

І побачила, що він дивиться інакше.

Не як рицар.

Як чоловік, який довго мовчав.

— Ти… — почав він тихо, але слова зникли.

Між ними повисла пауза — крихка, тепла. Він ніби збирався щось сказати… і передумав.

Натомість нахилився трохи ближче.

Його губи ледь торкнулися її — обережно, майже невпевнено, ніби питаючи дозволу.

Це був не вимогливий поцілунок.

Скоріше — тихе я поруч.

Секунда.

Дві.

Світ за вікном розчинився.

Яріанель завмерла, відчуваючи, як усередині розливається тепло — інше, не схоже на магію. М’яке. Спокійне.

Він першим відступив — ніби злякався власного пориву.

— Пробач… — прошепотів він, його голос був тихим і трохи хрипким. — Я…

Вона дивилась на нього уважно, майже спокійно, хоча серце билося швидше.

— Можеш, — сказала вона тихо.

Раднар завмер.

— Що можу?

Її губи ледь здригнулись у м’якій усмішці.

— Поцілувати мене ще.

На секунду світ ніби зупинився. В його очах промайнуло здивування, змішане з теплом і чимось глибшим — тим, що він довго тримав під замком.

Цього разу він не вагався.

Його рука обережно торкнулась її щоки, великий палець ледь ковзнув по шкірі — повільно, ніби боявся зробити різкий рух.

Поцілунок був теплішим за перший. Трохи впевненішим. Але все ще ніжним — без поспіху, без вимоги.

Карета тихо котилась вперед, і за вікном світ розмивався в кольорові плями.

Коли вони відсторонились, він залишився зовсім близько, ніби перевіряючи, чи вона не відступить.

Вона не відступила.

Лише видихнула тихо:

— От тепер… краще.

Він ледь усміхнувся — тією рідкісною усмішкою, яку вона бачила лише в моменти, коли він забував про свій обов’язок і просто був собою.

Карета сповільнилась. Маєток уже з’явився попереду.

І вперше за весь день вона відчула — щось важке всередині стало легшим.