Розділ 28

Поки столичний маєток графа готувався до нашого прибуття, нам люб’язно дозволили зупинитися в королівському палаці. Формулювання було бездоганне — майже тепле. На ділі ж це радше скидалося на ввічливу форму спостереження, загорнуту в оксамит і золото.

Звісно, нікому з нас така ситуація не подобалась. Але проти короля, як виявилось, не дуже посперечаєшся — навіть якщо дуже хочеться.

Маркграф і Тадеус майже весь час були зайняті справами: нарадами, розмовами, нескінченними “ще хвилинку”. Тож поруч зі мною постійно лишалися Лені та Раднар.

Раднар став якимось пригніченим і надто задумливим. Коли я запитала, чи це через те, що його брат залишився в маєтку графа, він відповів: і так, і ні. Насправді ж його більше гризло інше — що він не був поруч, коли я знепритомніла на балу.

Я намагалася переконати його, що це не його провина. Що він не міг нічого змінити. Але складалося враження, що він мене просто не чув. Можливо, деякі люди слухають лише власну провину.

Мабуть, єдиним, хто справді органічно вписався в усю цю ситуацію, був Лені.

Спершу він теж пересувався палацом обережно, наче боявся зачепити щось надто дороге й одразу стати боржником корони. Але варто було мені тонко натякнути, що цю “вимушену гостинність” можна використати для збору інформації й пліток, як він помітно ожив.

Уже за пів години, одну здобну булку і трохи надмірну увагу до покоївки, Лені почувався тут як риба у воді. Я навіть запідозрила, що в минулому житті він точно був шпигуном. Або принаймні дуже здібним базарним розвідником.

Я ж вирішила скористатися нагодою і бодай трохи розібратися з власною магією. Королівський цілитель люб’язно погодився допомогти — з тією професійною готовністю, яка водночас насторожує. Іноді я ловила на собі його погляди: надто уважні, надто зацікавлені, щоб бути виключно науковими.

І в такі моменти мене накривала несподівана ностальгія. За часами, коли я була просто лікаркою у своєму місті. Коли лікування означало руки, інструменти й чіткий алгоритм дій. Коли магія полягала не в інстинктах і потенціалі, а в знаннях і відповідальності. І все було… значно простіше.

***

Я саме намагалася не думати про королівський палац як про велику золоту клітку, коли Лені з’явився в дверях моїх покоїв. Без стуку. З виразом обличчя людини, яка щойно дізналася щось дуже цікаве й тепер ледве стримується, щоб не вибухнути.

— Ви знали, що тутешні стіни мають вуха? — змовницьки прошепотів він, зачиняючи за собою двері. — Бо якщо ні, то тепер знаєте.

— Лені, — зітхнула я, — якщо ти зараз скажеш, що палац проклятий, я не здивуюся.

— Гірше, — усміхнувся він. — Він балакучий.

Я махнула рукою на крісло.

— Сідай і викладай. Поки ти не луснув від важливості.

Він сів, але не всівся — радше вмостився на самому краєчку, готовий у будь-який момент схопитися.

— Отже, по-перше, — почав він, загинаючи палець, — про вас тут говорять. Багато. І не всі пошепки.

— Це було прогнозовано, — сухо відповіла я.

— По-друге, — він загнув другий палець, — король наполягає на повторній перевірці вашого дару. Але це ви й так знаєте.

— На жаль.

— А от по-третє, — тут він нахилився ближче, — герцог Даміан Етерн.

Моє серце зробило дуже невчасний кульбіт.

— Що герцог? — спитала я рівно.

— Герцог Даміан Етерн, — почав він. — Прибув до палацу першим. Ще до того, як прокинулась більшість придворних.

Я насторожилась.

— І одразу до короля, — додав Лені. — Закриті двері. Без свити. Розмова тривала довго.

— Це ще не злочин, — обережно сказала я.

— Ні, — погодився він. — Але далі цікавіше.

Він зробив паузу — не для драматизму, а з обережності.

— Офіційно герцог — голова королівської охорони і всієї армії. Фактично — людина, через яку проходить усе, що стосується безпеки корони.

Я кивнула. Це вже пояснювало дуже багато.

— А неофіційно, — продовжив Лені тихіше, — він ще й очолює таємну канцелярію. Ту частину, про яку не говорять уголос. Яка стежить, попереджає… і прибирає проблеми, перш ніж вони стають загрозою.

По спині пробіг холодок.

— Я просто інформую, — додав він. — А що з цим робити — вирішувати вам. Але якщо герцог знову з’явиться… не дивуйтеся. До того ж місце герцогині вже давно вакантне. А тут ви - магиня з великим потенціалом та й ще така гарненька. 

І на цих слова Лені попрямував до виходу. Двері зачинилися, а я залишилася дивитися в порожнечу.

Палац був дуже ввічливим. Дуже красивим. І надто добре знав, як розкладати людей по поличках. І мені зовсім не подобалась поличка,на яку мене вже приміряли.