Розділ 27

Свідомість поверталася повільно, ніби хтось неохоче відпускав мене назад у тіло.

Першим прийшов голос.

— …ви самі бачили масштаб ситуації . Це не сьомий рівень, — сказав хтось різко. — Я не готовий ігнорувати очевидне.

— Вона тільки почала опановувати магію, — пролунало у відповідь. — І вона знепритомніла!

— Саме тому, — холодно відповіли, — я й наполягаю.

Я не одразу зрозуміла, що це про мене.

Очі ще були заплющені, але слова різали свідомість чітко, без жалю.

— Подібний спонтанний потік магії не трапляється випадково, — продовжив перший голос. — Або ми маємо справу з грубою помилкою вимірювання… або з чимось значно серйознішим.

— Ви не маєте права тиснути на неї в такому стані, — це був батько. Я впізнала його одразу. — Вона не усвідомлювала, що робить.

— Намір тут не має значення, маркграфе, — спокійно, майже байдуже відповів король. — Має значення результат.

Я спробувала поворухнутися — і світ хитнувся.

— Вона приходить до тями, — сказав ще один голос. Низький. Незнайомий. — Зачекайте.

На плече лягла рука — обережно, професійно.

— Повільно, маркізо. Не поспішайте.

Я розплющила очі.

Кімната була світла, з високою стелею і важкими портьєрами. Не моя. Тимчасова. Палацова.

Біля ліжка стояли мої батьки — напружені, зібрані. Трохи далі — король. Його погляд був уважним, важким. Поруч із ним — чоловік у стриманому темному вбранні без прикрас. Його я не знала.

— Яріанель, — м’яко сказала Тадеус. — Ти нас чуєш?

— Чую, — прошепотіла я. Горло було сухе. — Що… сталося?

Король не став чекати, поки хтось відповість замість нього.

— Ти втратила свідомість після потужного викиду магії, — сказав він прямо. — Потоку, який не відповідає заявленому сьомому рівню.

Я насупилась.

— Це був… не викид. Я просто… торкнулася людини і 

Всі в кімнаті на якусь мить замовчали. Першим зреагував невідомий мені чоловік. 

— Ваш стан стабільний, — продовжив він. — Але те, що сталося, не вкладається у звичні рамки. Навіть для сильних цілителів.

— Ви хочете сказати, — втрутився батько, — що вона небезпечна?

— Я хочу сказати, — відповів, як виявилось, цілитель, — що вона недооцінена.

Король повільно склав руки за спиною.

— Саме тому, — сказав він, — я наполягаю на повторній перевірці рівня сили. Повній. Без поспіху. 

Я різко підвелася на лікті.

— Я не піддослідна.

— Поки що — ні, — погодився король. — Але ти — цілителька. А це рідкісний дар. Особливо серед жінок і в такі часи.

— Ви з родиною, — продовжив він, — залишитесь у столиці на деякий час. До з’ясування всіх обставин. Це не прохання.

Я відчула, як у грудях стискається щось холодне.

— А якщо я відмовлюсь? — спитала я.

Король нахилив голову, ледь помітно.

— Тоді це вже буде не прохання і не рекомендація, — відповів він. — А рішення корони.

Я зробила повільний вдих.

— Поясніть мені одне, — сказала я хрипло, але твердо. — Як це взагалі сталося? Я не читала заклять. Не формувала плетінь. Я навіть не… намагалася.

У кімнаті запала тиша.

Король дивився на мене уважно, ніби зважував, що саме варто сказати — і чи варто взагалі. Королівський цілитель уже відкрив рота, але не встиг заговорити.

Двері відчинилися.

Без поспіху.
Без оголошення.

— Бо ви не намагались, — прозвучав жіночий голос. Спокійний. Впевнений. — Саме тому.

Я повернула голову.

Королева увійшла в кімнату так, ніби завжди тут була. Світла сукня, стримані прикраси, жодного поспіху в рухах. Але повітря навколо неї змінилося — ніби хтось налаштував простір під інший ритм.

— Ваша величносте, — королівський цілитель схилив голову.

— Досить формальностей, — м’яко відмахнулася вона і підійшла ближче до мого ліжка.

Її погляд був уважним. Не владним. Лікарським.

— Ви питаєте, чому магія спрацювала, — сказала вона, дивлячись прямо на мене. — Тому що ви уявили результат.

Я насупилась.

— Я просто… подумала, як це мало б лікуватися.

Королева ледь усміхнулась.

— Саме так цілителі й працюють, — сказала вона. — У більшості випадків.
Знання. Досвід. Чітке розуміння процесу  і спрямування магії в дію.

Вона зробила паузу.

— Але у вас інакше.

Король нахмурився.

— Поясни.

— У неї, — продовжила королева спокійно, — це відбувається не через сформоване плетіння і не через усвідомлений контроль. Її магія активується на рівні уяви й інстинкту.

Я повільно видихнула.

— А… — я запнулась, підбираючи слова. — Звідки ви взяли це припущення, ваша величносте?

Королева ледь усміхнулась. Не глузливо. Скоріше з тією тихою іронією, яка народжується від досвіду.

— Бо палац ніколи не мовчить, — сказала вона спокійно. — Особливо після балу.

Король скептично підняв брову.

— Увесь палац уже говорить про вашого кавалера з танців, — продовжила королева, дивлячись просто на мене. — І про його… особливості та репутацію. 

Я відчула, як у грудях щось неприємно стислося.

— Його давно знають, — додала вона. — Його біль. Його обмеження. Те, що вважалося незворотним.

Королівський цілитель уважно слухав, не перебиваючи.

— А сьогодні, — королева зробила паузу, — він пішов із зали сам. Без звичної скутості. Без потреби берегти руку.

В кімнаті стало тихо.

— Ви були єдиною змінною, — сказала вона рівно. — Єдиною новою величиною в цій формулі.

Я опустила погляд.

— Я… не знала, — прошепотіла я. — Я навіть не усвідомлювала, що роблю щось особливе.

— Саме тому я й вважаю це інстинктивним, — відповіла королева. — Ви не шукали ефекту. Ви шукали правильний стан. А магія пішла за думкою.

Король повільно видихнув.

— Отже, — підсумував він, — ми маємо справу не з неконтрольованим викидом, а з… несвідомо спрямованим процесом.