Розділ 18

Дворецького Лендона я знайшла там, де й очікувала — він керував прибиранням так, ніби це була військова операція з чітким планом відступу пилу. Троє слуг рухали меблі, ще один натирав поручні, і всі вони були чоловіками. Як і вся прислуга в маєтку — за винятком кухарки.

Кухарка Роза, до речі, була окремим видом стихійного лиха з фартухом і почуттям гумору гострішим за ножі. Після її жарту про «худих цілительок, яких треба терміново зцілювати пирогами» я перестала навіть намагатися вигравати словесні поєдинки на кухні.

— Пане Лендоне, — покликала я.

Він одразу обернувся і чемно вклонився.

— Маркіза.

До цього звертання я все ще звикала. Усередині я залишалась лікаркою з чергуваннями й паперовими звітами. Але тут мене сприймали як господиню дому — спокійно, без показної метушні, без плазування. Просто як факт.

Маєток узагалі був дивно… раціональний. Без натовпів слуг у кожному кутку, без біганини й театру. Людей було рівно стільки, скільки потрібно, щоб великий дім жив і працював. Як на добре організованій станції — мінімум персоналу, максимум користі. За моїми прикидками  вистачало для двох дорослих чоловіків із вимогливими звичками й любов’ю до порядку.

— Мені потрібна бібліотека, — сказала я. — Хочу знайти матеріали по лікуванню й зціленню. Проведете?

— Звісно, пані. Бібліотека буде рада, що нею користуються за призначенням.

— А не за призначенням — це як?

— Одного разу там настоювали сироп просто на підвіконні. Книги три дні пахли експериментом й обуренням.

Обличчя в нього залишалося кам’яним. Я починала підозрювати, що гумор у нього живе окремо від міміки.

Дорогою я знову ловила на собі погляди — уважні, оцінюючі, але не нахабні. Швидше професійний інтерес. Ніби всі чекали, який саме я різновид проблеми.

Нормально. Я теж ще не визначилась.

Двері бібліотеки були в бічному крилі — темне дерево, добротний металевий замок, жодної показної розкоші. Мені це сподобалося одразу. Я довіряю дверям, які не хизуються.

Лендон зупинився.

— Гарної роботи, пані, — чемно відповів він і зробив крок назад. — Якщо знадобиться чай — я відчую.

— Це теж магія?

— Ні. Досвід, - вклонився і попрямував над коридором. 

Я вставила ключ. Замок не клацнув — він видихнув. М’яко. Наче довго стримував повітря. Бібліотека зустріла мене тишею — не порожньою, а густою й теплою.

Одноповерхова, затишна, жива. Невисокі стелажі півколом, драбинка на рейках, два великі вікна з м’яким світлом. Кілька глибоких крісел із пледами. Робочий стіл із лампою-кристалом і акуратними стопками закладок. Тут не зберігали знання — тут із ними працювали. Пахло папером, сухими травами й трохи корицею. 

— Ну що, колеги, — тихо сказала я книжкам. — Подивимось, як у вас із доказовою медициною.

Розділ цілительства знайшовся швидко — знак долоні й спіралі на корінцях.

І я зависла.

Анатомія рас.
Будова магічних каналів.
Енергетичні вузли організму.
Рівні опанування цілительства — від закриття ран до перебудови тканин.
Принципи дії лікувальної магії — схеми, формули, обмеження.

Ілюстрації були настільки детальні, що мій земний анатомічний атлас попросив би відпустку за стресом.

Я гортала том за томом — і поступово хмурилась.

Магічне лікування — детально.
Енергетичне відновлення — прекрасно.
Перебудова тканин силою — будь ласка.

А от звичайні, не магічні люди та істоти — майже відсутні. Ніби вони були статистичною похибкою.

— Це вже підозріло, — сказала я вголос.

Лише в самому низу, затиснута між двома грубезними працями про рівні магії, знайшлася тонка книжечка.

«Трави, відвари й тілесне відновлення у порожніх»..

Маленька. Затерта. Часто відкрита. З нотатками на полях — різними почерками, різними чорнилами. Жива книжка практиків, а не теоретиків.

Оце вже було ближче до медицини.

І чомусь саме це насторожило мене найбільше.

Коли про щось пишуть мало — зазвичай або не вміють… або не хочуть.

***

Я склала на стіл три стопки книг. Потім пересклала. Потім чесно визнала, що хаотичне сортування — це не стратегія, а паніка в окулярах.

— Добре, — сказала я сама собі. — Протокол.

Якщо світ новий — починаємо з бази.
Якщо магія — з теорії поля.
Якщо лікування — з анатомії.
Якщо анатомій десять — починаємо дихати повільно.

Я підтягнула до себе товстий том «Принципи дії магії зцілення»,, тонший — про рівні цілительства — і той самий потертий довідник трав. Практика, теорія, резерв. Як на нормальному чергуванні.

— Тріаж знань, — пробурмотіла я. — Спочатку те, що не дасть мені випадково виростити пацієнту третю селезінку.

У кріслі було небезпечно зручно. Саме той тип зручності, в якому прокидаєшся через дві години з книжкою на обличчі й кризою довіри до себе.

Я відкрила перший розділ, пробіглася змістом, зробила закладку, другу, третю…
Через десять хвилин у мене вже була система позначок. Через п’ятнадцять — нова система, краща. Через двадцять — я зрозуміла, що почала писати собі навчальний план.

— Ну звісно, — зітхнула я. — Дай лікарю хаос — він зробить із нього кафедру.

І саме в цей момент у двері постукали.

Не гучно. Не вимогливо. Рівно три удари — з інтервалом, з почуттям гідності й багаторічного досвіду стукання.

— Увійдіть, — сказала я, не відриваючи пальця від абзацу.

Двері відчинилися настільки акуратно, ніби їх просили не заважати думкам.

— Пані, — Лендон уклонився з порогу, не заходячи всередину. Правило є правило. — Перепрошую, що відволікаю.

— Якщо бібліотека не горить — ви прощені наперед.

— Вона тримається мужньо, — відповів він серйозно. — До вас прийшов гість. Пан Радан.

Я кліпнула — і не змогла стримати усмішки. Я закрила книгу й машинально вирівняла закладки. Звичка. Якщо щось може бути впорядковане — воно буде впорядковане.

Радан. Мій самопризначений боржник. Людина, яка серйозно вирішила стати моїм рицарем як “відплату” за порятунок його брата.