Розділ 12

Хто б міг подумати, що маркграф Фалкон вміє так швидко ходити. Йому та тростина в руці для краси? Я ледве за ним встигала. 

Забравши мої документи у метра, він швидко попрямував до виходу. Не промовивши ні слова після того як скинув таку інформаційну бомбу. Судячи з реакції мера, він був приголомшений не менше мене. Тому я роблю припущення, що таке маркграф провернув вперше.

Тим не менше, в моїй голові роїлось стільки думок і питань, що в такому поспіху я навіть не могла збагнути, що необхідно озвучити першим. 

Вже на виході з будівлі маркграф Фалкон обернувся до мене і таким спокійним тоном, як наче нічого дивного не відбувалося промовив: 

- Думаю ви не будете проти попрямувати до мого маєтку та обговорити більш детально ситуацію що склалась? 

- О, вашого маєтку? - моє обурення здається дійшло апогею,- судячи з усього - нашого, татку. Вже збираєтесь показати мені майбутні володіння?

Ви подивіться, стоїть собі такий спокійний, з непроникною маскою на обличчі. Так і хочеться вивести його хоч на якусь емоцію. 

- Я радий, що ви вже прийняли факт нашого родинного звʼязку. Хоча, чесно зізнаюсь, думав часу на те піде більше.

- Та як таке можна прийняти?! Ситуація просто не вкладається в голові. Я думала, що то я з лісу вийшла. А виявляється я просто в інший заскочила. Сподіваюсь якесь пояснення вашим діям і справді існує. 

***

Маєток маркграфа виглядав просто неймовірно. За великим кованим парканом, пролягала невелика підʼїздна дорога, засаджена деревами по обидва боки. В кінці відразу в око впадала кругла подоба площі з квітковою клумбою. І звичайно сам маєток. Двоповерхова будівля, зроблена з коричневого каменю. Високі вікна та мінімум ліпнини на фасаді. Виглядало як такий собі пентхаус, але трохи більш аристократичного типу. 

Біля дверей нас вже очікував дворецький, який ввічливо привітав мене та послідував виконувати настанови господаря. 

Тож ми теж не гаючи часу пройшли до кабінету. 

- Може бажаєте для початку кави або чогось міцнішого? - запропонувал відразу як тільки я розмістилась на дивані маркграф. 

- Це ви так мене задобрити намагаєтесь? Бо ви перший чоловік за ці дні, що пропонує мені нарешті випити. 

Що тут вже гріха таїти, люблю я для зняття напруги пригубити ігристого. Лікарі теж люди, знаєте які стреси бувають від пацієнтів. 

- О ні, банальна ввічливість. Та й можливо після келиху вина вам мої слова здадуться і не такою вже й авантюрою. 

А от тепер це вже навіть трохи інтригуюче і цікаво? Що  за авантюру він хоче провернути? Сам з документами допоміг, а потім їх забрав. Привіз у маєток і випити пропонує. Була б на Землі, подумала, що мене обкрутив довкола пальця якийсь стариган - збоченець. Але чомусь ця людина все-таки не справляла такого враження. 

- Хочу відразу попередити, що на вашу байку про давно загублену або втрачену доньку я не куплюсь. Хоч своїз батьків не памʼятаю, але точно впевнена що ви не один з них. Грошей і звʼязків теж не маю. А магією і тією не вмію користуватись. 

- Ох і шалений характер у тебе. От вже Марта нагородила мене,- масажуючи скроню сів на проти мене маркграф, - почнемо з самого початку. Я - Фредерік Фалкон, маркграф герцогства Косвія, а саме його південної частин. Марта - це моя покійна дружина. І я маю такий самий магічний дар як і ваш - цілительство. Хоча чесно зізнаюсь, не такого великого рівня. З початку віків мій рід Фалкон - рід цілителів. Дар передається від голови до спадкоємця. І цього року мені виповниться 405. 

Так, ну поки інформація звучить нормально. Хоча не зрозуміло як це взагалі до мене має відношення. Але, стоп, 405? Чотириста і пʼять? Не сорок пʼять? Тут цілителі себе що безсмертними можуть зробити? 

Мабуть мій шок від останніх слів був такий очевидний, що Фредерік аж легенько розсміявся: 

- Так і знав, що за вік треба було сказати. Проте, зауважте, я ще дуже добре справляюсь та виглядаю. Хоча дружина попередила мене, що для вас скоріш за все це все буде новим. Світ то інший. 

- Що ви..? - мені не почулось, він сказав інший світ? 

Я мимоволі доторкнулась до браслету. Він не мав би читати мої думки. Та й якби міг, чого відразу не викрив мене. А може це такий шантаж? 

- Не треба панікувати. Я зараз все поясню. Просто одним реченням всього не скажеш. Ви краще пийте - перевів мій погляд на тацю з напоями маркграф. Я й навіть і не помітила коли вони тут зʼявились. 

- Так от. Моя дружина Марта була теж магічно обдарована. Вона мала магію просвітлення. В основному могла бачити сутність та іноді наміри істот. Але згодом їй почали являтися якісь короткі епізодичні видіння. І з часом ми зрозуміли , що вони стосувались майбутнього. Одного разу за рік до її кончини у Марти стався раптовий сплеск сили і їй прийшло видіння. Вірніше сказати два. Одне стосувалось нашого королівства і тому було передано короні. А от інше стосувалось нашої родини, хоча Марта мала думку, що вони повʼязані опосередковано. Так вже сталось, що творці Оріго не подарували нам дітей, тож наша родина з чотирьох такою і лишилась. Але Марта сказала, що у видінні нашу родину поповнить донька і що вона навіть трохи заздрить тому, що не побачить онуків. На питання як таке можливо вона відповіла - прийде життя не нашого світу, але стане частиною вже нашої родини. І що я маю прийняти тебе та допомогти. Звичайно, мені та й моїм побратимам було важко прийняти таку інформацію. Тим паче що видіння були рідкісними і можливо все таки не так могли б Мартою трактуватись, - тут лице маркграфа стало різно сумним і було видно, що йому болить, - Виявляється, що такий сплеск магії випалив майже всі канали дружини і за рік вона повільно згасла. А за нею і один з моїх побратимів. Вовча сутність не впоралась з втратою. За ці роки я вже й зневірився, що це видіння якось справдиться. Адже й те інше видіння теж не дало про себе знати. Але коли побачив вас, то вже не зміг більше себе обманювати. Ви разуче схожі на Марту. Та й до того ж, ваша дитина не завжди біологічно з вами споріднена. Це просто член твоєї родини. Твоя сімʼя. Тому я і назвав вас при метрові донькою. Розумію, що вже якось за пізно та й очевидно вибору у вас немає, але чи станете ви мою донькою, Яріанель?