Розділ 11

Кабінет метра виглядав дуже цікаво. Якщо вся будівля була практично порожня, то ця кімната наче зібрала всі ті речі для інтерʼєру, яких не вистачало. Купа картин, лампи, ще якісь статуетки. Навіть в куті стояло щось схоже на опудало звіра. І все це доповнювало дешевого виду позолота на меблях. Наче власник кабінету намагався виокремити свій статус цими речами. 

- Маркграфе, що привело вас сюди? - підскочив зі свого місця метр як тільки побачив нас у дверях,- мені не повідомили що ви прибудете.

- Не треба метушні, Дюсьє. Я тут був проїздом, але раптово виникла деяка справа. Мені необхідно зареєструвати цю пані. Надати згідно процедури всі документи та виміряти рівень дару.

- Але як це можливо, з виду вона,- було помітно, що він намагається підібрати потрібні слова, - давно вже минула той вік для цього. А як вона утікача? 

Утікача? Це як? Від кого я мала тікати? Я ж сама до вас прийшла. Ей, ні. Так мені не підходить. Тільки я відкрила рота, як мене випередив маркграф:

- Метр Дюсьє, чи я погано висловився? Реєстрація пані! Зараз і без зайвих питань. 

Метр від цього тону аж зблід. Та я й сама захотіла десь сісти в кутку. 

- І почніть спочатку з вимірювання магії. Потім вже самі документи. Все рівно треба рівень буде внести в них. 

- Але чи є взагалі сенс його вимірювати. Пані виглядає дуже молодою. А ви ж знаєте , що останні роки. 

Договорити він не встиг. Грізний погляд маркграфа явно говорив, що тому слід мовчати і робити те що звеліли. 

Метр повернувся за стіл і з шухляди дістав середнього розміру білий кристал. Він поклав його на стіл та рукою вказав на нього. 

- Пані Яріанель, прохання підійти до нього та прикласти ліву руку. Ми визначимо вашу магію та її рівень. Якщо така у вас є. 

Яка в мене магія я і так знала, а от рівень було б непогано дізнатись. А то може я тільки порізи і вмію лікувати. Або що гірше, сил мала тільки на цю разову акцію. 

Кристал не лякав мене. Та й чого давати задню. Тому я рішуче підійшла і приклала руку. І тут я не встигла і кліпнути, як кристал засвітило сліпучим блакитним світло. І за мить він розсипався. Просто ось так, раз і лежить вже кристалічна пилюка на столі. 

- Ем, вибачте? - я не знала як і реагувати, дивлячись по черзі на чоловіків.

На лиці метра одна за одною змінювали емоції, від здивування, злості та шоку. Причому останнього було якось більше. 

- Чудово, десь я так і думав що буде,- спокійно промовив маркграф, -  Дюсьє давайте оформляти документи. 

Далі мені здається метр робив все на автопілоті, дістав якусь табличку, з виду зробленого з якогось металу та цікаве на вигляд перо. Далі він почав наносити назву поселення та очевидно  поточну дату на нього. 

- Отже, вид магії - цілительство. Рівень…,- він замʼявся і поглянув на сера Фалкона.

- Став сьомий. Цього буде поки достатньо.

Як не дивно , але метр без жодного питання вніс цю інформацію, хоча явно було йому що сказати. А мені що запитати. Сьомий це багато чи мало? Наче й тріснув кристал, то може то й багато. Але ж і не десять. А чого має бути десять? Може сім то максимум. Але чому він тоді сказав - поки достатньо?

- Ваш вік та імʼя роду? Я маю щось зазначити.

- Мені 36. А от імʼя роду, - тут вже я задумалась, але не дочекавшись відповіді маркграф промовив. 

- Імʼя її роду Фалкон. Маркіза Яріанель Фалкон. 

Метр Дюсьє аж виронив перо з руки. Та що казати, від такого повороту я аж сама присіла на стілець. Е ні, я в коханки чи дружини цьому містеру не набивалась. Я розумію дефіцит жінок, але ж не настільки. Та й не люблю я старших чоловіків. Не приваблює мене сивина. 

- Як це розуміти? Я такого не просила, не треба мені цих знаків уваги. 

І тут маркграф видав щось схоже на сміх:

- О, ні. Я сказав не маркграфиня, а маркіза. З поверненням у сімʼю, доню. 

На останньому слові я здається втратила звʼязок з реальністю.