Розділ 10

Я ще два дні навідувалась до хлопчика і перевіряла його стан. Бо треба було контролювати цього горе знахаря. 
Коли він помітив явне покращення і те що сам не вкрився червоними плямами, то почав менш підозріло на мене дивитись та слідувати моїм настановам. І навіть без тих усіх погроз. Сміх та й годі. 

Я в місті знайшла щось типу невеликого готелю, де привітний власник надав мені у користування кімнату. Хоч пані Віта трохи і дала мені грошей з собою ( дай Бог  їй здоровʼя і довгих років), але я ними так і не скористалась. Власник готелю як тільки мене побачив, то почав такі компліменти сипати. Наче й не було на мені брудної сукні та наслідків такого довгого і важкого дня. Це звичайно насторожувало. Але, як не дивну, ніяких збочених поглядів від нього я не помічала у свою адресу. 

Але що мені з того. Дурне я відмовлятись від такого. Гроші в нагоді будуть. Хто знає куди мене занесе і чи зможу я знайти собі підробіток.

Після всіх водних процедур та відпочинку, я нарешті могла жити. От де і взялись ще сили на мою лікарську діяльність. 

Хоча мені не давала спокою думка про те, що дар цілительства мені так і не знадобився. Хоча може й на краще. Я ж тільки один раз його використала. І то до пуття не зрозуміло як. 

Тому сьогодні вирішила піти до так званого вузла і прояснити певні моменти.

Вузлом тут називали щось на шквал адміністрації. Вони видавали і реєстрували всіх новонароджених та прибулих. Реєструють рівень магії, надають подальші відомості та іншу організаційну допомогу. Ну і до того це була ще й «типу» мерія зі своїм головою. Тут його клики - метр. 

Знайти її було не складно. Біла будівля зі шпилем. По периметру колони і незрозуміла метушня поруч. 

При вході мене зустрів  середніх років чоловік. Був він одягнений у синього кольору форму. Тому я зробила припущення, що він тут працює. 

- Пані, ви заблукали чи може шукаєте когось? - з нотою занепокоєння запитав він. 

- О, ні. Зі мною все добре. Я по іншому питанню. Річ у тому, що мені необхідно зареєструватися та отримати документи. Я довгий час жила самітником у лісі і боюсь  проґавила цей момент. 

- Цього не може бути! - здається його голос навіть став на октаву вище,-  Вас мали зареєструвати ще при народженні. За дівчатками у нас суворий  нагляд. Та і можливо творці обдарували вас магією. То тим паче за таким має бути контроль. Можливо пані просто втрапила в халепу? 

Ой, знав би ти в яку халепу я тут втрапила, але замість цього додала:

- Батьків не памʼятаю, та й здається такого вони не робили. Виховувала мене одна літня пані.  А от сама як лишилась, вирішила повернутись до цивілізації,- я намагалась звучати максимально правдоподібно. Будь ласка, давай ти купишся на цей фарс. Адже це майже правда. Батьків я своїх не памʼятала і моїм вихованням дійсно займалась бабуся. 

- У такому випаду я супроводжу вас до нашого метра, він все перевірить. Це ж не чувано таке. 

От трясця. Не подобається мені його погляд, як наче я злочинниця. А що як вони зрозуміють що я далеко не звідси. Не просто так Віта попереджала. Але думки мої поки прочитати не зможуть, то спробую якось викрутитися. 

- Так, звичайно. Давайте пройдемо до метра. Впевнена він все зрозуміє правильно, - на цьому слові добродій аж спіткнувся. 

Ми йшли довгим коридором, світло пробивалось через великі вікна і я мимоволі заплющила очі, ловлячи сонячні промені. Хотілось скоріше це закінчити і вже трохи перепочити. Та й маленький пацієнт чекав на мене. Я навіть якось і привязалась до нього за ці дні. 

І тут повертаючи ліворуч, я різко врізалась в когось. Від несподіванки я зробила різкий рух назад. 

- Перепрошую, задумалась і не помітила вас. Не очікувала на такий раптовий поворот. 

Як виявилось, не поділила я дорогу з чоловіком. Він був вищий за мене. Сиве волосся говорило про те, що вже давно не був молодиком. Але все рівно шарм від нього відчувався. До того ж образ доповнювала гарна і доглянута борода. Чорний костюм та тростина,  навіть додавали  йому якоїсь поважності. Мабуть не проста птиця, судячи як мій супровід йому вклонився. 

- Маркграф Фалкон, не очікував вас тут побачити. Перепрошую за цей інцидент. 

- Все добре, розпоряднику. Я і сам трохи винен, що не помітив пані, - тут він перевів свій погляд на мене і з таким здивуванням промовив, - Марта? 

Я вже хотіла його поправити, але він додав:

- Перепрошую, ви дуже схожі на одну мою знайому. То як ви говорите вас звати, юне створіння? 

- Я - Яріанель. І дійсно вибачте за цю ситуацію. 

- А ваш рід пані Яріанель? Не пригадую що зустрічав вас на своїх землях. 

От чорт, то він ще й важна шишка. Мабуть не просто його маркграфом назвали. Треба тоді з ним бути максимально чесною. 

- Я вперше в цьому місті. Майже все життя прожила у лісі, пів дня їзди звідси. От вирішила нарешті зареєструвати себе і трохи поринути в тутешній світ. 

- Реєстрація? В такому віці? Дуже цікаво,- ой щось не подобається мені його тон і погляд. Може я поки не буду цього робити. Піду собі, наче й так було нормально, - Розпоряднику, я сам проведу пані Яріанель до метра Дюсьє. 

Він жестом показав мені слідувати за ним, навіть не дочекавшись відповіді. Мені ж лишалось тихо прямувати за ним і молитись тим творцям аби все було добре.