Розділ 9

За всією цією метушнею я й не помітила, як день майже добіг кінця.

І що найцікавіше — від пана Ореста й слід зник. Дивний він. Сам обіцяв усе показати, а до знахаря й ногою не ступив.

От тобі й помічник та боржник.

Ну та що вже зробиш. Може, поспішав кудись.

Я приклала руку до лоба дитини — гарячка наче трохи спала. Тепер треба дочекатися, поки він прокинеться, і спробувати напоїти його водою.

Звісно, хвороба не настільки смертельна, але в таких умовах потрібно постійно стежити за станом дитини. Головне — не допустити ще більшого зневоднення і поступово нормалізувати температуру.

Увесь цей час його родич мовчки допомагав і спостерігав за мною.

Але від цього легше не ставало.

Я відчувала напругу всім тілом від цієї тиші. Він ніби тиснув своєю присутністю.

— Усе справді буде гаразд із вашим братом. Я вже мала справу з такою хворобою. Треба просто збити гарячку і давати більше рідини. А далі за кілька днів він стане на ноги.

— І як я можу вам вірити? — не дивлячись на мене, промовив незнайомець.

— Ніяк, — зітхнула я. — Але я принаймні щось роблю. І це явно краще, ніж вигнати вас і сказати чекати смерті.

Я ніколи не любила сперечатися з родичами пацієнтів.

— Усе буде добре. Я розумію, що коли дитина хворіє — це дуже страшно. Але з вашим братом усе буде гаразд. Я не дозволю йому померти.

І тут наші очі зустрілися.

Я побачила, як він завмер у німому питанні, але вперто мовчав. Можливо, він усе ж прийняв мої слова. Або принаймні робив вигляд, що так.

Я ж поки не хотіла нічого запитувати.

Раптом я помітила, як маленькі оченята трохи привідкрилися, а голова повернулася в мій бік.

— Мамо… — тихо промовив мій маленький пацієнт.

І від цих слів моє серце ніби впало кудись униз.

Вперше я почула це слово, звернене до мене.

І не уві сні.

Можливо, зараз я поводилася не зовсім професійно, але в той момент хотілося зробити тільки так.

— Мама тут. Усе добре. Я поруч, — тихо сказала я і обережно взяла хлопчика на руки. — Давай трохи поп’ємо водички і далі спатимемо.

Малеча слухняно зробила кілька ковтків і ще міцніше притиснулася до мене.

Я посиділа так трохи, поки він знову міцніше не заснув.

Потім обережно поклала його на ліжко і перевірила лоб.

Гарячка ще більше спала.

Значить, уже є позитивна динаміка.

Я хотіла перепросити за такий непрофесійний момент, але коли обернулася до чоловіка, не змогла сказати ні слова.

Вираз його обличчя різко змінився.

Це збило мене з пантелику.

— Дякую, — тихо сказав він.

І я мимоволі посміхнулася.