Розділ 9

За усією цією метушнею я і не помітила як вже майже день добіг кінця. І що саме цікаве, від пана Ориста десь і слід зник. Дивний він. Сам обіцяв все показати, а до знахаря і ногою не сунув. От тобі і помічник та боржник. Ну та що вже зробиш. Може поспішав куди. 

Я приклала руку до лоба дитини, жар наче трохи спадав. Тепер треба дочекатись пробудження і спробувати напоїти водою. Звичайно хвороба не настільки смертельна, але в таких умовах треба постійно моніторити стан дитини. Головне не допустити зневоднення ще більше і нормалізувати температуру.

 Весь цей час його родич мовчки допомагав та спостерігав за мною. Але від цього легше не було. Напругу я відчувала всім тілом від цієї тиші. Він аж тиснув своєю присутністю. 

- Все дійсно буде гаразд з вашим братом. Я вже мала справу з такою хворобою. Треба просто збити жар і давати більше рідини. А далі за три дні стане вже на ноги. 

- І як я можу вам вірити?,- не дивлячись на мене промовив незнайомець. 

- Ніяк. Але я все ж таки щось роблю. І явно це краще ніж вигнати вас і сказати чекати смерті,- ніколи не любила сперечатись з такими родичами пацієнтів,- Все дійсно буде добре. Я розумію, що коли дитина хворіє це дуже складно, але з вашим братом все буде добре. Я не дозволю йому померти. 

І тут наші очі зустрілись. Я бачила як він застиг  у німому питанні, але вперто мовчав. Можливо прийняв таки мої слова або принаймні робив вигляд що це так. Я ж не хотіла поки нічого запитувати та вести розмову.

І тут я побачила як маленькі оченята ледь привідкрились і голова повернулась  у мій бік. 

- Мамо,- тихенько промовим мій маленький пацієнт. І від цього моє серце десь упало далеко вниз. Вперше я чула ці слова в свою адресу і не уві сні. І можливо я зараз чиню не професійно, але в цей момент хотілось зробити тільки так,- мама тут, все добре, я поруч,- обережно взяла хлопчика на руки,- давай трохи попʼємо і далі спатки. 

Малеча слухняно зробила кілька  ковтків і міцніше притиснулась до мене. Я так посиділа трохи, поки він міцніше не заснув. Переклала на ліжко і зрозуміла, що жар ще більше спав. Значить вже йде позитивна динаміка. 

Я вже хотіла перепросити та такий не професійний вчинок, але коли обернулась до чоловіка, то не змогла вимовити ні слова. Вираз його обличчя так різко змінився, що це збило мене з пантелику. 

- Дякую,- почула я, від чого мимоволі посміхнулась.