Розділ 6

То як це все розуміти? — одразу запитала я пані Віту, щойно ми зайшли до хати. — За місяць ви не могли трохи більше просвітити мене щодо цих ваших місцевих порядків із реєстрацією та чоловіками? Це, між іншим, досить важлива інформація. Я б сказала — ключова. Ще не вистачало стати якоюсь кралею на виданні, а то, дивись, і гірше — гаремницею. Та й Орест явно був у шоці, що я цілителька. А цей світ, на хвилиночку, магічний.

— Так, світ магічний, — спокійно відповіла Віта. — Та тільки за останні років двісті магічно обдарованих народжується дедалі менше. Якщо за цей час з’явилося хоча б сотня — вже добре. І дар у кожного майже мізерний. Та й важко все це пояснити. Краще один раз побачити на власні очі.

Вона хмикнула й додала:

— А про реєстрацію я не казала, бо ти ж поки не рвалася досліджувати світ. Сиділа тут, ніби приросла до хати.

— Я до тями приходила, — буркнула я. — Це ж вам не піша прогулянка: раз — і в світі магії. А тепер, виходить, я якийсь вимираючий динозавр із магією зцілення. Який ще й обов’язково має бути заміжній.

Я зітхнула.

— І, до речі, що з цим не так? Які ще сюрпризи ви мені підготували?

Ця ситуація почала мене відверто злити. Я вважала пані Віту майже близькою людиною, а вона таку новину під кінець підкинула.

Чого відразу не сказала? Все одно мені нікуди тікати. Може, я б уже звикла до цієї думки.

— От тому й не казала, — спокійно відповіла вона. — Бо все одно приймеш цю інформацію.

Я мимоволі зітхнула.

Знову забула, що вона може читати думки.

Кожного разу це трохи лякає. І жодного способу закритися від цього я поки не знаю.

Я зробила глибокий вдих і видих.

— Пробачте, пані Віта. Погарячкувала. Давайте тоді коротко й по суті. Магія тут вимирає, а цілителі — взагалі рідкість. І в цьому світі, схоже, жінок менше, тому й багато чоловіків. Хочеться вірити, що це не просто чиєсь збочення. Я правильно зрозуміла?

— Так, усе правильно, — кивнула Віта. — Світ так влаштований, що жінок менше, і вони тут справжня цінність. Хтозна, чому так сталося, але такий порядок цього світу.

Вона трохи задумалася і тихіше додала:

— Чоловіки стають побратимами, а жіноче серце приймає своїх обраних.

У результаті ми ще трохи обговорили різні моменти: як мені поводитися, що говорити людям, особливо у вузлі.

Віта побажала мені успіху. Сказала, що Оріго мене берегтимуть. І що я маю прийняти свою долю.

На прощання, вже біля самого воза, вона вклала мені в руку невеликий браслет.

— Це оберіг від зайвих втручань, — тихо сказала вона.

І здається, я без слів зрозуміла, що саме вона мала на увазі.

Нехай мої думки поки залишаться моїми.

Я помахала їй рукою, коли віз рушив.

І вже сповнена рішучості попрямувала назустріч новому життю.

У небі яскраво світило сонце. Вітру майже не було. Стояв такий погожий день, що я мимоволі подумала:

Можливо, це знак.

Все має бути добре.