Розділ 5

З моменту моєї так званої появи в цьому світі пройшов місяць. Я почувала себе вже дуже добре. Навіть здавалось краще, ніж була до цього. Помітила також трохи невеличкі зміни у собі. Не скажу що виглядала у свої 36 погано, але зараз було так, наче мені хтось років 10 скинув. Лице майже не мало зморшок і шкіра стала більш пружною та глядкою. Зникли мої постійні супутники по життю - синці під очима. Волосся повернулось до того стану, яким було до фарбування. Стало знову шоколадного відтінку, правда трохи довшим і наче після салонного догляду. Дорогого, салонного догляду. І скажу вам, цей бонус ой як радував мене. Єдине трохи насторожувало те, що мій великий шрам на пів лівої ноги зник, як наче ніколи не було тієї травми і нещасного випадку . Але скоріш за все, не все та магія змогла полагодити в мені. Навряд чи диво було б таке велике. Та й не з моїм щастям. Добре що хоч взагалі вижила. 

Хоча іноді ставало тужливо. Адже там мої друзі, колеги та знайомі, ймовірно вже дізнались про мою смерть чи зникнення. Важко спочатку було прийняти той факт, що там тебе більше не існує. 

Але я намагалась не зациклюватися на тому і допомагати пані Віті по можливості. А там може вже й почну кудись рухатися далі.

От і зараз я стояла рачки з відром у руках та полола городину. Смішно, що в якому світі ти не був, але городи є і там. 

- Пані Віта, доброго дня! Приймайте провіант, як і домовлялись. - почула я раптово чоловічий голос. 

- Та хіба я вже так схожа на пані Віту? Думала що краще виглядаю, - з посмішкою на обличчі повернулась я до джерела звуку і побачила недалеко від себе невеликого  зросту чоловіка з мішком у руці. Мені він чимось нагадав трохи гнома з казки про Білосніжку. 

- Перепрошую чарівна пані, не думав що у пані Віти гості. Та й хто б подумав, що така молода діва буде бруднити руки на городі. І як вам таке тільки ваші чоловіки дозволяють?

- Чоловіки?,- чого це він каже про все у множині, я що на якусь куртизанку схожа, - ви собі не видумуйте, я ніяких чоловіків не маю та й взагалі не ваше діло. 

- Як це не маєте, такого не можна бути. Така гарна пані і самотня. То може я, - але не встиг він договорити як його перебила Віта. 

- Ореку, не лізь куди не треба. Не по тобі вона. Давай що привіз там. 

Орек мабуть так був зосередженими на мені, що не очікуючи на раптову появу Віти зробив несвідомо крок назад і зачепив весь інвентар. Все сталось так раптово, що я не відразу зрозуміла, як то так вийшло в результаті. Відро яке стояло поруч  завалилось за пня на якому була сокира. І вона як… Ну і я побачила просто як швидко почала проступати кров на землі і секундний шок на обличчі Орека. 

Як тільки він почав несамовито орати, я підбігла до нього і побачила неприємну картину. Сокира розрубала його взуття і встигла образно так підправити ногу. 

- Віта несіть хуткіше чисту тканину і щось чим можна затиснути міцно рану, може ременя якогось. Треба зупинити кровотечу, - я спробувала посадити чоловіка на землю. - і можливо щось знеболююче,- намагайтесь не втратити свідомість, зараз я вам допоможу. Як тільки зупиню кров, то гляну що можна зробити, може все обійдеться швами, головне щоб кістка була ціла. 

І варто мені було доторкнутись до ноги як сталось щоб дивне. Дуже дивне. Моя рука наповнилась світлом, яке явно тягнулось до рани. 

- О, дитино, то у тебе магія зцілення, - промовила Віта таким спокійним тоном, що це мене аж трохи злило. 

- Яке ще зцілення. Не бачите він зараз кровʼю зтече або диви того і свідомість втратить від больового шоку. 

- Здається мені вже не так і боляче, - тихо промовив Орек,- від вашого світла стало легше. 

Я так і застигла з рукою в повітрі біля ноги і сокири. Це що виходить, я тут тепер ходяче знеболення. Але потім я пригадала, що тут у людини поранення і запитала у Віти:

- То як мені тим вашим зціленням скористатись. Є якісь магічні слова чи треба ритуал якийсь. Бо мені просто треба аби кров перестала витікати і краї цієї рани стагнулись разом,- і тут краї рани дійсно почало стягувати, я швиденько прибрала сокиру і приклала руку ще блище до рани. Це якось навіть виходило несвідомо. 

Декілька миттєвостей потому нога Ореста виглядала як наче геть новенько зліплена. Навіть рубця не було. І це було так круто, що аж лякало. 

- Спробуйте стати на ногу. 

Він підвівся як нічого не бувало. Порухав ногою, підняв і опустив її. Лише плями крові на землі були доказом того, що все це мені не примарилося. 

- Чарівно пані, я такий вам вдячний. Орест вже був подумав, що стане калікою і сімʼя зречеться мене. Що то за фермер як ходити не може. Та і де б я зайшов цілителя, а знахар точно так би не зумів. 

- Ну калікою ви не стали, скоріш за все сокира не зачепила кістку, але так, приємного було б мало від того всього, - свою стандартною лікарською інтонацією промовила я, хоча всередині я відчувала легку суміш паніки та захоплення. 

- Як мені вам віддячити? 

- О ні, не тре..,- хотіла сказати я, але мене перебила Віта

- Відвези її у місто, покази що і де. Та й відведи до вузла, хай зроблять документи та реєстрацію . Сам бачиш, вона з магію та ще й жінка. І до того ж незаміжня. 

- О так, так. Такий скарб і потенціал не можна упустити. Це ж ціла цілителька. Може тепер і у нас будуть у місті справи краще. 

Я лише кліпала і переводила погляд то з Ореста, то з Віти. Бо щось трохи швидко вони все закрутили. 

- Так, стоп, зупиняємо цей потяг ідей і думок. Пані Віта, ні за яку реєстрацію ви мені не казала, про вузол вперше чую. І якого це лисого дідька, вас піклується мій сімейний стан. Ще й до того, чоловіки. Він має бути один, а не гарем. 

У цей момент очі Ореста так широко розкрились, що я думала випадуть і мені знову доведеться його зцілювати. Було таке відчуття, що він й дихати перестав. 

- Але, але, як це? Один, так..так... ні. Та то тільки Королю. Та звідки...

- Так, зупинили паніку. Оресту, Яріанель довгий час жила в глушині, мала нестабільне здоровʼя, тому й не знає про порядки. От ти її в місто доправ і у вузлі все їй пояснять і допоможуть. Так що давай сюди що привіз в чекай на нас біля воза. Зараз принесу тобі оплату.