Розділ 3

З моменту як я прийшла до тями пройшло три дні. Весь цей час я спала, їла та думала. Багато думала. Як так вийшло, що я опинилась у цій Богом забутій хатинці на кінці цивілізації. 

Хоча справа була навіть не у хатинці. 

Вже третій день я все ніяк не могла прийняти того факту, що це більше не Земля і навіть не сон. Хіба буває такий довгий сон. Правда в якийсь момент я почала думати, що можливо я в комі і це так мій мозок створює для мене ілюзію спокою. Але ця ідея теж потрохи сходила на ніц. Не знаю як це пояснити, але моя інтуїція казала, що це далеко не плід моєї уяви. 

Віта всі ці дні лише годувала мене, допомагала з гігієною та сиділа вечорами біля ліжка, читаючи книгу. Як наче вона давала мені час для усвідомлення усього. 

І от тільки сьогодні я вирішила розпитати її більш детально стосовно того де я опинилась і як тут заведеного . Бо якщо це і справді моя нова реальність, я маю розуміти куди потрапила і як діяти далі. Бо якось вдруге за такий короткий період часу не хочеться опинитись у небезпеці або знову померти. 

- І як ви казали називається це місце, де я зараз опинилась? 
- А я нічого тобі не казали, бо ти нічого не запитувала. І тебе цікавить де ти зараз прямо чи цей світ загалом?,- ледь помітна посмішка зʼявилась на обличчі старенької. 

- На свій вік, Віто, ви надто дотепна. 

- Буду вважати це за комплімент. А так проживеш з моє, то й може теж такою станеш. Чого ото лукавити, кажи що думаєш і будь собою. Та й по всьому. Особливо коли ти старенька бабця.

Я голосно розсміялася. Вона мені однозначно подобалась. Було у ній щось таке тепле і приємне. Як наче обійми дорогої людини. Я аж навіть згадала власну бабусю і за звичкою доторкнулась до прикраси у мене на шиї. 

Стоп, прикраси. Вони що разом зі мною переродились? Як таке можливо? 

- Ні, прикраси не переродились. В принципі як і ти,- наче відповіла моїм думкам Віта. Від чого я трохи розгубилась,- Відчуваю розмова буде довгою.

Бабуся налила нам чаю і сіла близенько мене. 

- Якщо по порядку, то у мене є дар і я трохи можу прочитати твої думки. Хоч і старенька, але магія ще жевріє в мені. 

- Але як?,- я не змогла приховати подиву. 

- А ну циць, не перебивай, бо так ще три дні просидимо. Ти не переводилась, бо не померла. Якби переродилась, то була б або немовлям або у тілі загубленої душі. А все схоже на те, що ти себе взнаєш у дзеркалі та й тіло тобі це не чуже.  Я знайшла тебе в лісі живою. Трохи на межі смерті, але живою то точно. Ти так палала і кричала, що точно не була схожа на мертву. Але ти була повністю гола, тільки з цими прикрасами на тобі. Чіпати я їх не стала. А щодо твого другого питання, то цей світ називається Астріум. На ньому є три материки - два малих і один великий, на якому ми зараз і знаходимось. Та ще один острів, все оточено водою. У цьому світі є магія і різні раси. Не знаю як було там звідки ти прийшла, але тут магія дуже важлива штука, це як основа всього живого, ядро цього світу. Все підвладно магії і вона все поєднує. 

- А як ви зрозуміли, що я не з цього світу?,- Віта на мене глянула так, що я більше не хотіла запитувати,- ну добре, добре, мовчу.

- Ой, дитино. Кажу ж, довго живу і багато знаю. Та й те що ти говорила коли прийшла до тями. Я відразу зрозуміла, що ти не звідси, не з цього світу. Але краще тримай це в таємниці. Зазвичай люди бояться того, що не розумію і тому намагаються це зламати або підлаштувати під себе. А я б дуже хотіла щоб ти залишилась собою і щоб цей світ тебе прийняв.