Розділ 3 "Часу залишилося мало"

Нарешті в замку настала тиша! Порівняно з цілим тижнем, це можна було б назвати «мертвою тишею», чи «тиша перед бурею». Хто зна?! Спокій та гармонія, цього дня панувало в замку та королівстві загалом.

До дня народження принцеси все було готово, переполох був лише в покоях принцеси, яку готували до цього дня, як нікого іншого. Гарно уложено золотаве волосся, декілька прикрас, червоне плаття та такого ж кольору туфлі. Ще деякі деталі і принцеса готова.

***

Ось і настало моє повноліття. Казки доведеться відкласти на другу полицю, а замість них покласти довідники про правління та політику.

Я не боюся зійти на трон, в моєму королівстві завжди панує мир та злагода. Тим більше це все буде поступово, разом з моїми батьками та моїм судженим. Ось саме за це я найбільше переймаюся - наречений.

З ними усіма я знайома лише день. З кимось краще, з іншими гірше, проте для кохання це мало. Я завжди думала, що якщо я живу в королівстві кохання, то вийду за того кого покохаю, а не першого перехожого. На щастя, в мене ще є два дня, для вибору. Моє слово має бути вирішальним, адже принци які погодились приїхати, разом дали згоду на весілля. Їм все про мене відомо, на відміну від мене.

- Все готово, принцесо.

- Дякую, Сара. Можеш бути вільна, – Моя служанка вклонилася та вийшла з кімнати.

Так клонить на сон, але наразі немає часу до цього. Гості майже зібралися. Вчора після розмови з принцом Вотсом, не спала майже всю ніч. Цікаво це був Лукас Вотс, чи його таємничий близнюк, якого мені навіть ім’я не відомо. І все таки не час вішати ніс, перед усіма маю бути зібрана та спокійна, прямо як мати.

Посміхаюся собі у дзеркалі та виходжу. Я готова!

Ще ніколи в замку не було стільки гостей. Очі аж розбігаються, намагаючись знайти хоча б одну знайому мені людину, але нічого не виходить. Навіть Лютс був десь зайнятий справами замку. Музика змінюється із швидкої на повільну та навпаки. Як хочеться втекти з відси та сховатися десь. Я люблю веселощі та свята, але не наразі. Може поки мене не помітили втекти?

- Ой! Вибачте мене, будь-ласка! Я така незграба.

- Все гаразд, – світло, яким охоплена вся зала, ніяк не давало мені добре розглянути дівчину, що щойно збила мене з ніг. Проте можу точно сказати, що бачу її вперше. Опускаю погляд і помічаю, що весь цей час вона подавала мені руку. Не знаю хто вона, проте приймаю допомогу. – Дякую.

- Я справді не хотіла. Мені дуже шкода.

- Зі мною насправді все добре.

- Пейрате Нелі, - дівчина тисне мені руку. Долоня в неї тепла, а хватка майже невідчутна.

Кумедно: адже призвище цієї дівчини здається мені на диво знайоме. Зачекайте. Невже вона має якесь відношення до прица Майкла?

- Меррі Аеліта, – кажу і продовж декількох секунд наважуюся запитати - Ти знайома з принцом Майклом?

- Ще б не бути мені з ним знайомим, – вона скривила смішну гримазу, неначе образилася, а тоді добивила. - Він мій брат-близнюк.

 Мені здається, чи я взагалі нічого про цих принців не знаю? Звісно не знаю, я знайома з ними лише якийсь день та мені про них ніхто нічого не розповідав. Як би я могла спочатку з ними усіма потоваришувати та проводити кожен день разом просто розважаючись, а потім в когось одного з них закохатися та бути з ним до кінця моїх днів. Проте піти проти волі батьків я не можу та й не хочу.

Оглядаю дівчину з ніг до голови. Рудоволоса з дуже дрібними кучерями. Волосся настільки пишне, що навіть із зачіскою "Грецький хвіст" більша половина волосся лізе в лице, прикриваючи при цьому її золотаво-карі очі, які блищать, наче відкрита шкатулка з прикрасами при світлі. Не відразу помічаю, що все її лице вкрите густим ластовинням. Вона й справді дуже схожа на брата, проте в нього волосся пряме та трохи довгувате, постійно охайно укладене та якби він його не укладав, я чомусь впевнена, що він би нагадував лахматого песика, очі якого закриті шерстю та й ластовиння він не має.

- Неллі! - гукає якийсь хлопець. Ми з моєю новою знайомою переводимо погляд до центру зала. У наш бік крокує принц Майкл, як завжди з широкою посмішкою. - Я тебе по всюди шукаю. Тебе батьки гукали. 

- Що? Тоді я побігла, - Неллі із легким спантеличенням роззирається довкола, а потім поспіхом іде в напрямку звідки прийшов принц Майкл.

- Поспіши, – як тільки Неллі пропала в натовпі, принц переключився на мене. – Принцеса Аеліта, вибачте. Моя сестра доставила Вам забот?

- Що? Ні, це не так, –  музика змінюється на повільну. Принц лагідно посміхається та подає мені руку.

- Потанцюєте зі мною, принцесо Аеліта? – спочатку не наважуюсь, але все ж таки погоджуюсь. Дуже переживаю, адже це мій перший танець на такому великому святі. 

Раніше я завжди тікала до свого схованку, чи ховалася під столом, напхавши повні кишені різних смаколиків. Частенько після того як все з'їдала засинала від нудьги, а прокидалася на кінець всіх розваг, коли всі вже розходилися. Через це не раз слухала лекції матері. Вони завжди були короткі, але мали багацько інформації якої я не запам'ятовувала, хоча я і не намагалася її запам'ятати. Коли мати закінчувала я шла до своїх покоїв та досипала аж до ранку.

Ми переплітаємо руки й приєднуємося до кругового танцю. Він одягнений у чорні рукавички зі шкіри та чорний костюм; проста, але дуже приваблива класика.

- Принцеса, Ви не проти відкинути всі формальності та звертатися друг до друга просто на ім'я? - він усміхається мені своїма карими очима. Не знаю до чого це питання, але так навіть буде простіше спілкуватися, тому позитивно хитаю головою.

- Чудово. Ти дуже гарна, - каже він. - Як розквітла троянда.