Розділ 2 "І все-таки світ прекрасний, або розмова з Вотсом"

Аеліта

В кінці літа, увечері вже не так тепло. Надворі дує прохолодний вітерець, повсюди чути цвіркання жучків, а за межами замку навіть виття псів.

Захід. Сонце ось-ось сховається та забере з собою денне світло та тепло. Спів птахів вже зрідка де-не-де чути, натомість я чітко чую стукіт копит коней. Це тато разом з гістьми. Карети в’їжджають у ворота замку та зупиняються прямісінько при вході. Перший вийшов король за ним вже всі інші. Зовсім не знайомі мені люди. Всі були зовсім різні: колір шкіри, одяг, зачіски, все до дрібниць.

Одна карета поїхала, а з останньої вийшов по моїм розрахункам п'ятий принц, а за ним якийсь кругленький чоловік, як я зрозуміла його батько. Вони підійшли до всіх, я вже мала вклонятися, вітаючись з гостями, але краєм ока помічаю, що з карети виходь ще один юнак, ідентичний з попереднім принцом. Чому мене не попередили, що принців буде шість, тай ще двоє з них близнюки?

Із запитанням в очах дивлюся на Лютса, але бачу таке ж саме спантеличене лице як в мене. Ну що ж здається це було спонтанне рішення самого королівства, проте було б не погано довідатись про це.

- Вітаю в нашому замку, - на кінець сказав батько. Всі почали заходити.

- Чому мене не попередили про шостого принца? - пошепки питаю.

- Принцесо, якби я знав, то відразу б вас попередив і ви це знаєте. -Також пошепки відповів мені Лютс на питання, відповідь якого я і так знала.

- Звісно. Ти знаєш з якого вони королівства?

- Як мені відомо це сім'я Вотс з королівства Ларса. - відповідь мене шокувала, адже мені точно було відомо, що у сім'ї Вотс була лише одна дитина, хлопець. Як таке може бути?

Далі ми не розмовляли, а я все більше піддалася думкам. Відволіклась лише вже за столом. Лютс як завжди позаду мене, а по обидва боки сидять батьки, про щось розмовляючи з гостями.

Після вечері королі та королеви пішли до гостинної зали, а я з Лютсом та принцами до королівської спочивальні. Батьки мали свої клопоти, а я повинна розважити гостей та з усіма познайомитись. Ми сіли за величенький стіл та почали грати в настільну гру.

- Правила легкі, кожен має свою фігурку, потрібно лише кидати кістки, ходити певну кількість раз (кількість вказана на кістці) та виконувати простесенькі завдання, - саме те що потрібно для початку знайомства. - Всі зрозуміли правила?

Після ознайомлення з правилами гра почалася. Перша була я.

- Гарний кидок, принцеса Аеліта. - На кістках було шість та п'ять, і справді не погано.

- Дякую, принц Чіфую. - Чіфуя Міц принц королівства Ронзель, або як також відоме королівство природи. Він відповідав своїм правлінням, вишукана та охайна зовнішність. Засмагла шкіра, темно-коричневе волосся, немов гарячий шоколад, тонкі, але не дуже, рожеві губи та ясно зелені очі, мов те листя на дереві. - Ваша черга, принце Джо.

***

Гра минула швидко, я встигла познайомитись з усіма, крім братів Вотс. Мені не вдалося підібрати слушної миті, коли б я не підходила наша розмова закінчилася на "Сьогодні і справді неймовірний день, погода приємна", або "Гарний кидок, принц Вотс" у відповідь постійно отримувала якесь мугикання чи коротке погодження. А запитати про брата близнюка я взагалі не наважувалась, адже це могло мати наслідки у майбутньому спілкуванні. Не знаю яким би воно стало, но навряд чи кращим, чим наразі.

До кожного з гостей я намагалася приділяти однакову кількість уваги, проте все ж був лідер в цьому списку. Майкл Пейрате. Його королівство наук виявилось набагато цікавішим,  ніж я могла собі уявити.

- Що ще було придумано у вашому королівстві, принце Майкл? - Вже майже нікого не було, більшість розійшлись по своїм покоям. Лишилась я із принцом Пейрате, а в сторонці брати Вотс пили чай та про, щось розмовляли з принцом Чіфуя. Здається вони знайшли спільну мову.

- Ще багато чого, принцесо. Як наприклад... - Хлопець замовк та почав, щось роздумувати. - Принцесо, а ви вмієте зберігати таємниці?

- Звісно! - Не замислюючись, відповіла я. Принц Майкл посміхнувся та продовжив.

- Тоді я вам зараз розповів про одну річ, над якою наразі працюють наші вчені. Про це відомо лише моїй родині. - Він знову замовк, але не на довго. - Вам відомо про Чарівну каблучку?

- Це з історії про королеву Еллі Нютсі? Звісно! Це моя найулюбленіша історія!

- Так, саме вона. Чарівна каблучка мала силу, завдяки якої можна було підкоряти собі будь-які королівства, але багато років тому її було викрадено. Ця каблучка мала свою назву. Ім'я, яке дала їй королева було Віллі, з латинської це "воля". Королева вірила, що після появи цієї прикраси буде лише мир, проте вона допустилася помилки. Коли каблучка була готова, Еллі Нютсі розповіла все про неї народу. Так новина розлетілася по всіх королівствах. Почались часи охоти на прикрасу, кожен хотів її потримати, приміряти, або хоча б побачити. Одного вечора королеву напоїли снодійними травами  і коли вона заснула у своїй спочивальні, каблучка була викрадена. Коли королева Еллі прокинулася, було вже пізно, аби знайти прикрасу.

- Але ж по історії каблучку викрав пірат, почуття якого не були почуті. - Невже моя улюблена історія була неправдивою?

- Не зовсім, все не так просто. Пірат був та й почуття були взаємні, проте... - Принц задумався та після не довгої паузи, він все ж продовжив. - Проте всі впевненні, що викрав каблучку саме він, адже того вечора пірат зник, як і каблучка. Ще один не оголошений в історії момент, є те що день після цього випадку зникла і королева. Через це її десятирічній донці довелося доглядати за правлінями, ще будучи дитиною.

- Який жах... - Ми мовчимо, проте я згадую, що не отримала відповідь на ще одне питання. - Вибачте, але до чого ця історія до вашого нового винаходу?

- Точно! Вибачте принцеса, я зовсім забув. - Він нахилився ближче та прошепотів. - Наразі ми намагаємося зробити річ, яка допоможе знайти загублену каблучку. Це буде подібне компасу, але для Віллі.