Розділ 3.

Наступного дня першим у розкладі стояв семінар з практики менталістики у Катаріни фос Зальм. Це була перша — і поки єдина — практична дисципліна з менталістики, адже адептів третього року поки ще не допускали до чужої свідомості з міркувань безпеки. Власне, й на заняттях Катаріни ми досі навіть не підступилися до справжньої практики: поки що вчилися лише захищати власну психіку, готуючись до майбутніх зустрічей з чужими думками.

Як завжди, запізнившись на свої фірмові п’ять хвилин, Катаріна увірвалася до аудиторії, наче порив свіжого морського бризу з запахом дорогих парфумів. Блискуче біляве волосся, блакитні очі, червоні губи, і… шубка зі срібної феріденської лисиці, що зісковзнула по білосніжних, наче атласних плечах магістерки.

Аудиторія завмерла. Матильда ахнула, а потім, зніяковівши, почала терміново щось записувати в конспекті. Хтось тихо присвиснув. 

— Доброго ранку, шановні! — з величним кивком, промовила Катаріна. — Сьогодні похолодало, чи не так? — вона повісила шубку на спинку свого стільця і провела витонченною рукою по розкішному хутру, неначе не могла втриматися, щоб ще раз його не торкнутися. Її ясні блакитні очі обвели аудиторію.

Чого деякі люди так люблять купатись у увазі?

Тієн, що сидів поруч, кинув на мене короткий, розуміючий погляд зі стриманою посмішкою.

Та не встигла коханка мого дядька ще раз розтулити свої яскраво червоні губи, як двері аудиторії рвучко розчинилися — і всередину зазирнув Пауль фос Ройс. Молодий викладач, що вів у нас семінари з теорії менталістики, феріденець, як і Катаріна, але зовсім інший. Рудий, з блідою шкірою та гострими рисами, очима-крижинками та тривожним поглядом. Його худорлява фігура, нервова пластика, скуйовджене волосся і ледь зморщене від напруги чоло змусили мене мимоволі напружитись.

Перемир’я з Феріденом тривало вже кілька років, але в Мірадеї досі відчувався брак викладачів з менталістики. Тож Магічна академія охоче приймала до своїх лав навіть таких молодих фахівців, як Пауль фос Ройс та Катаріна фос Зальм. Для когось це був шанс розпочати кар’єру, для когось — втекти від минулого, а для академії — спосіб заповнити порожні кафедри.

— Пані Катаріно, чи не могли б ви вийти на хвилинку? — запитав він тихо, але його бліде обличчя видавало стурбованість.

— Звісно, — кивнула вона. Легке здивування ледь торкнулося її тонких брів. Вона пішла до дверей, а Пауль притримав їх для неї, розширивши прохід. Красуня пройшла повз нього і двері зачинилися.

Аудиторію тут же накрило хвилею перешіптувань.

— Не знав, що вони коханці, — задумливо промовив Тієн, схрестивши руки на грудях. — Гадав, вона знайде собі когось… — він криво посміхнувся, — перспективнішого.

Я різко розвернулася до Тієна.

— Що?! — вирвалось у мене, — Звідки ти взяв, що вони коханці?

Тієн закинув ногу на ногу і подивився на мене тим своїм «ну, хто тут геній» поглядом:

— Ти ж бачила, як вони дивилися один на одного.

— Як?! — я моргнула, абсолютно збита з пантелику. — Ну, дивилися. І що? Ми всі дивимося!

— А те, що вони довго дивилися один одному в очі, — багатозначно промовив він, — весь час, поки вона йшла до нього, вони не розривали погляду.

— І що з того? — не зрозуміла я.

— Так одне на одного дивляться або коханці… або вороги, — Тієн зробив паузу, — а на ворогів вони не схожі, правда ж?

Я мимоволі кивнула. Так, ворогів вони точно не нагадували. Але ось із коханцями… тут я мала питання.

Я геть нічого не розумію. Естель розповідала, що мій дядько крутить роман з Катаріною, подарував їй ту саму розкішну шубу зі дорогезної срібної феріденської лисиці. Сьогодні я бачу шубу на ній — все збіглося. І тут, на тобі, Тієн заявляє, що її коханець — Пауль!

Не те щоб я сильно цікавилась чужим особистим життям, але тут щось явно не клеїлось.

— Якась дурня… — пробурмотіла я.

— Кажу ж, дурня, — охоче підтакнув Тієн, — бо вона явно корислива жінка. Ну і нащо їй цей… Пауль?

Я миттєво вхопила ключове слово:

— Корислива? — перепитала я, підозріло прищурившись.

Тієн зітхнув, нахилився до мене ближче і прошепотів:

— Вона намагалася звабити мене, коли тільки почала у нас викладати.

— Що?! — я аж підскочила.

Тієн подивився на мене з виразом докору.

— Тихіше! — цикнув він і нахилився ближче, — Пам’ятаєш, на початку курсу вона дала нам завдання написати реферат з історії менталістики?

Я кивнула, пригадуючи. Так, вона поставила Тієну низький бал і попросила залишитися після семінару. Я ще тоді спокійнісінько пішла на обід, а друг з’явився тільки на наступну лекцію — і виглядав так, ніби його тільки-но викинули з порталу десь над морем.

— Так от, — продовжив він, — усі пішли, а ми залишилися. У цій самій аудиторії. Вона попросила мене сісти навпроти неї… а сама сперлася сідницями на стіл, прогнулась, демонструючи декольте — і я вже тоді все зрозумів. Але робив вигляд, що я той ще наївний адептик, що й натяку не ловить. Бо, чесно кажучи, сам не чекав такого від викладачки.