25

Гостре лезо ріже мені одяг. Я закриваю очі і зітхаю. Десь глибоко в душі я знала, що не доживу до старості. Що я там казала? Померти з честю, знаючи правду. Щось цей пункт якось не виконується.

- Вколіть їй оце! - Десь там чується голос мами. Голка врізається мені під шкіру, і яка рідина тече мені в кров. Очі починають потихеньку закриватися. Прощай, Сем. Ти в будь якому випадку все дізнаєшся. Я тобі це обіцяю. Прощай, тато. Жаль, що ми там мало з тобою бачилися. Я не ображаюся на те, що ти пішов від нас. Бо знала, що десь поряд. І допоможеш, якщо цього треба буде. Чомусь з мамою прощатися не хотілось. Де там моя правда?

Скільки була без свідомості без поняття. Коли відкриваю очі в групях неймовірно пече. Неподалік від себе чую розмову.

- Так що, ти витягла картку? - Питає Алістер. Ти диви, вже тут.

- Слухай, я не хірург. Все що робила, це лише оцінювала масштаби роботи. - Пояснила мама.

- Значить шукала картку? - Жінка кивнула.

- Розумієш, коли в дитинстві ми цей пристрій засунули в дівчинку, то трохи не розрахували.

- Ти про що?

- А те, що всі ми розвиваємося. І тепер робота буде більш складнішою, ніж очікувалося.  Тож бери інструменти в руки і до роботи.

Мене знову почали різати.

Відкриваю очі вже в котре. Дуже болить серце. Наче його різали. Ну його якби і різали. Очі не  відразу пристосовуються до темряви.

- Отямилася! - Почувся голос мами. - Ну нічого, тобі все одно залишилося недовго. - Жінка хижо посміхнулася. - Ах да же! Ти ж залишилася без подарунка. Ось тобі від мене.

І в мене в живіт простромилося лезо ножа.

- З Різдвом тебе, Руру! - І з цими словами мама розвернулася від мене. 

Там мене називав лише тато.

- Не називай так мене! - Проричала я їй.

- Ааа! - Розвернулася до мене мама. - Це через те, що тебе там називав лише твій татусик!

- Замовкни!

- Джеймс не ідеальний, твій тато не ідеальний. Тому можеш казати все, що завгодно. - Посміхнулася мама до мене. І вже до Алістера промовила згодом. - Думаю нам тут робити нічого. Пішли звідси.

Алістер кивнув, проте підійшов до мене і пошепки промовив.

- Ви з Семом дійсно були б гарною парою. Жаль, що ви будете в різних світах. Я б прийшов на ваше весілля. Та і на дітей подивився би. А жаль. - І чоловік пішов.

Я залишилася сама. Наодинці сама з собою. Груди нестерпно боліли. Рана га животі давала про себе знати. З кожним рухом все важче було дихати. Проте вмирати мені не хотілося. Я намагалася вирвати руку з дощечки, проте чи то сил в мене було мало, чи то боліло дуже сильно.

- Не виходить! - Проричала я сама до себе. - Давай Рубі. Ти зможеш!

Так проходили секунду, за ними хвилини. Я вже вибилася із сил.

- Може просто здатися? Ніхто мене не рятує. - Прошепотіла я про себе. - Сем, де ти?

Десь недалеко почувся вибух. Бам! Якісь крики і ламання. Переді мною вже темнішало все. Тихо і невпинно.

- Рубі? - Чую голос Сема.

- Сем! - Шепочу я.

І ось ламаються двері, і сюди вривається мій сусід з татом. З ними ще ФСБ.

- Рубі? - Повторює Сем.

- Сем! - Повторяю я.

Якийсь час мене шукають. Треба видно було кричати, проте в мене немає стільки сил.

- Рубі! - Бачить мене на дощечці Сем. - Боже, що з тобою зробили? - Хлопець підбігає до мене. Оглядує мене і промовляє. - Зараз я тебе врятує. 

Сусід знаходить якусь тряпку і проводить ту ж операцію, що робила я, коли втікала з цього місця. Спочатку хлопець звільняє мою ліву руку. Обережно витягує цвях з руки. Перемотує охайно. Це ж проробляє і з другою рукою. Ловить мене, коли я падаю вниз. До нього долучається і мій тато. І вже в двох мене витягують з цієї дощечки. За цим я спостерігаю. І в якийсь момент я бачу сльози на очах Сема. Хлопець плаче.

- Рубі! - Шепоче Сем і міцно мене обнімає. - Ти жива! Якось в'яло посміхаюся.

Тато долучається до обнімань.

- Ми так переживали. Проснулися, а тебе немає. Дякуючи Сему, здогадалися де ти. - З вдячність глянув на хлопця чоловік.

- Вам дякую. - Хмикнув на це сусід.  - Ви чарівник.

Батько глянув на мене і посміхнувся.

- Я піду обдивлюся територію. Може знайду щось цікаве. - Піднявся з місця той. - Сем? - І чоловік пішов.

В мене все боліло. Мені було погано. Бо далі я почала кашляти кров'ю. 

- Рубі? - Схвильоваго глянув на мене Сем.

- Схоже я покидаю тебе. - Я лежала на колінах юнака.

- Не смій. Зараз приїде швидка і тебе рятують. - Вже всхлипував хлопець.

- Я вмираю. Проте можу сказати, що в ти надійних руках. Ти довіряєш моєму татові? - Глянула прямісінько в очі.

- Довіряю.

- Тоді знай, що можеш звернутися до нього за будь-яким проханням.

- Рубі, не говори так, наче ти мене бачиш останній раз. - Тяжко промовив Сем.

- Ну чого останній? Я завжди буду в твоєму серці! - Піднесла руку до грудей хлопця. - Прислухайся як б'ється хвоє серце. - Сем доторкнувся до моєї руки. - Чуєш?

- Чую.

- А тепер послухай моє! - Я взяла руку Сема і піднесла до своїх грудей.

- Наші серця б'ються в унісон! - Вражено відповів юнак.

- Значить ти знаєш, що я завжди з тобою. Сем?

- Що?

- Можеш виконати моє прохання?

- Все що хочеш.

- Знайди справедливість в цьому світі. Це єдине, що я прошу. - Прошепотіла йому.

Я на хвильку прикрила очі. Уходити було дуже страшно. Бо дуже боялася смерті. Але схожа її час прийшов.

- Руру? - Почула голос батька.

- Тато?

- Що Руру? - Відказав той.

- Допомагай Сему в усьому. Не залишай його самого. І ти, Сем, не залишай мого батька.

- Ти так говориш, наче помираєш! - Взяв мене за руку чоловік. - Хай це будуть твої жарти.

- Вибачте! - Тільки й вимовила я.

І ось спереду я побачила світло. Таке яскраве і приємне. Не холодно і жарко. Мене звали туди.

- Я вас люблю! - Промовила я.

- Рубі, не смій! - Очі так і скочувалися по щоках Сема. - Не смій!

- Не переживай! - Я доторкулася долонею до щоки свого коханого. Думаю, вже я можу так його називати. - Я люблю тебе! - Зізналася не більше Сему, як собі.