24

Я ворушуся і розмружую очі. Це вдасться зробити не з першого разу. Чомусь дуже болять руки і ноги. Все ж звикнувши до напівтемряви, вирішила огледітися. Чомусь мене прив'язали до якось стовпа. Навіть не прив'язали. Ні. Мене пришпилили до дошки, наче якусь жертву, забивши руки і ноги цвяхами. Долоні і ступні.

На мить подумала, що я Христос. Проте ні. Що я тут роблю? Пам'ятаю як з татом в Семом шукала в кульках подарунки. Ми потім хвалилися хто що назбирав. Потім смакували солодощі. Потім ванна. І ось я вже сплю на ліжку. Чомусь момент як опинилася тут не пам'ятаю.

Проте я у піжамі. Схоже, що мене витягли з ліжка. Цікаво, хтось чув оце все? Чи не попало від цього ще й Сему з татом? І чи шукають вони мене?

Приміщення дуже величезне, схоже на ангар. Горять ледве деінде лампочки холодного кольору. Тому до такого освітлення зникаєш не відразу.

- О! Вже отямилася? - Почувся голос чоловіка. - Рубі отямилася! - І з темноти вийшов того, кого я не очікувала побачити.

- Алістер? - Здивовано підняла вверх брови  коли обличчя невідомого освітилося лампочками.

- Як бачиш власною персоною! - Покрутився навколо своєї осі чоловік.

- Бачу совість вирішила до тебе так і не з'являтися! - Прокоментувала я. - Сем тут якби переживає, а йому хоч би що!

- Я за своїм сином приглядую. - Тикнув на мене пальцем чолочоловік.

- Не думаю, що із в'язниці це буде зручно робити. - Хмикнула на це я.

- Мовчи, погань! - Мені дали ляпаса. Я від удару тільки видихнула.

- Ну да, я погань, а ви ніби хороший. - Глянула в очі Алістеру, вже заспокоївшись. - І це говорить той, хто в злі шукає добро. Шайка, в яку ви попали, видно цікава!

- Це сенс мого життя! - Кивнув на це Алістер. - Ти не уявляєш як це жити одному.

- У вас же Сем є!

- Є, проте він вже дорослий. Живе своїм життям. - Зітхнув чоловік.

- А ви шукаєте пригоди в житті? - Підняла одну брову вверх.

- Я і є пригоди! - Втім як і я.

- І оця секта ці відчуття вам надає?

- Вона дає мені вибір, і це найголовніше!

Чую якесь возіння в темноті, і згодом виходить жінка.

- Ось і прийшла моє донечка! - Всплескує руками вона. Ага, прийшла.

- Взагалі це ви мене сюди приволокли! - Відповіла я мамі.

- Ну як? Зручно розташувалася? - Зацікавлено оглядує мене мати.

- Шикарно! Тільки цвяхи би забрати з мого тіла, було взагалі неперевершено. - Ледве рухнула я руками. Ай, боляче.

- Без них ти б втекла. А так ми в безпеці, ти з нами. - Схрестила руки на грудях жінка.

- І що ви збираєтеся зі мною робити? Взірвати не вийде! Вибухівку я витягла з себе. Ваші чудо-техно-картки з тіла повиковиряла. Що за планом у вас далі?

- Ой, ну планів у нас дуже багато! - Алістер підійшов до мами і обійняв її за талії, цьомкаючи її в щоку. Фу, блювати хочеться.🤮 Заберіть від мене цю противну мімішність.

- Ну для початку заберемо з тебе картку. А ти ж не знаєш? Це ота картка...

- Не треба тараторити як папуги. Я знаю що це за картка. - Перебила маму я. - А що в ній всередині?

- Вона не знає. - Більш до Алістера, ніж до мене промовила мама. - Так тоді ти і не дізнаєшся.

Жінка кудись пішла, а я залишилася разом з Алістером. Та теж ненадовго, бо той теж скоро втік.

- Клас! - Прокоментувала я ситуацію. Вибратися б звідси.

Починаючи обережно рухати пальцями рух, долонь вже починає нити. І як мені скажіть тікати. Все ж з деякими зусиллями і сухими слізьми мені вдалося витягти одну руку. Обережно перевіряю кармани. Нічого. Значить треба витягувати другу руку.

- На раз, два... - На три вже вириваю руку з цвяхом з дощечки. І відразу падаю вниз. Тільки ставлю перед собою кулаки. Трішки крива якась вийшла планка. Тепер ноги. Це найболючіше. Все ж перед цим треба витягти з рук ці кляті жалізяки. Недалеко від себе знаходжу тряпку. Підійде. І раз. І два. Одна руку готова. Перемотую її шматочком від тряпки, яку розірвала заздалегідь. Тепер друга. Раз. 

Ноги. Обхоплюю ступені руками з усієї сили тягну не себе. Боляче до жуті. Тільки сліз немає. Така велика жага до життя. Плакати буду потім. Від болі лише міцно стискую зуби. Як вони до сих пір не зламалися? Одна нога. За нею іншу. Знову виконую процедуру з цвяхами.

- Фух! - Витираю я мокрий лоб. Аж спотіла. І щоб не потраплятися на очі, поповзла подалі від цієї проклятої дощечки.

І схоже доповзла якраз до тих двох: мами і Алістера.

- Зараз продизенфікую інструменти і скоро ми почнемо! - Мама залила якусь суміш на металеві предмети.

Почнемо що? Мою "операцію"?

-Ти ж розумієш, що Рубі не виживе? - Десь обперся по звуку на стіл чоловік.

- Ой, наче я не знаю! - Скривилася на це мама.

- Ти так не любиш свою доньку? - Здивувався Алістер.

- Хай поскоріше здохне і діло з кінцем. - Відказала на це мати.

Звичайно чути від найріднішого те  що тебе не люблять дуже образливо. А особливо те, що ще й вбити хочуть через якусь довбану картку пам'яті. І те, що це каже саме мама.

Вона часто залишала мене наодинці саму. В такі моменти я часто набивала шишки і ґулі. То падала з сходинок, бо не могла обережно спуститися, то проливала на себе гарячу воду, валила на себе важкі речі, бо цікаво ж подивитися, почіпати, понюхати. 

Їй же було все рівно що я і де роблю. Просто начхати. В то же момент я і чихнула.

- Апчхи! - І швидко від несподіванки закрила собі ніс з робом. Чорт.

- Піду подивлюся як там Рубі! - Відірвався від Клари чоловік. 

І ось наближаються кроки. Я ховаюся за ящиками в очікуванні Алістера. І коли він підходить найближче, то виставляю ногу. І той падає. Застрибую наверх.

- Де вихід? - Скручую йому одну руку.

- Ай, не скажу! - Стоне чолочоловік.

- Окей, тоді руки я поламаю! - І придавила ще сильніше. - Ну!

- Не скажу! - Повторює Алістер.

- Ну як хочете! - До руки доєдналася ще й нога. - Повторюю ще раз для тупих: "Де вихід?"

- Ай-ай-ай! - Заголосив батько Сема.

- Ну!