23

Наближалося Різдво. У повітрі витав аромат кориці, цитрусових і чогось дивовижно затишного. В будинку було тепло, м’яко й пахло ялинкою. Я сиділа на ліжку, загорнувшись у ковдру, і просто вдивлялася у вогники на гірлянді. Один день. Ще лише один день до подарунків. І хоч я ніколи не була фанаткою офіційних свят, в Різдві було щось по-особливому тепле, душевне. І дивовижне.

Раптом знизу долинув знайомий голос:

— Рубі, спускайся! — вигукнув тато.

Я зітхнула, змотала ковдру, як стародавню тогу, і вийшла з кімнати. І відразу ж — бух! — наткнулася носом у хмару різнокольорових повітряних кульок.

— Пррр! — вирвалось у мене. — Це ще що за шоу мильних бульбашок?

Кульок було стільки, що здавалося, я опинилася всередині веселкового павільйону. Деякі плавно здіймалися догори, інші ковзали під ногами, а окремі несподівано лопалися, викликаючи мікро-інфаркти в моєму серці. Кожен крок крізь це барвисте поле був схожий на мандрівку через мінне поле — лишень без летальних наслідків. Поки не добралася до сходинок — втратила щонайменше п’ять кульок і нервові клітини.

— Агов! А де всі? — крикнула я.

— Бу! — раптом з кульок вистрибнули тато і Сем.

Я мало не знепритомніла від несподіванки. Стрибок, ляскіт пари кульок, ще один зойк — і я опинилася прямо в обіймах Сема.

— Спокійно, це ми, свої, — засміявся він, лагідно притискаючи мене до себе. Я відчула, як шалено калатає його серце. Або ж то моє?

— Фух… Я вам потім покажу за такий розіграш, — буркнула я, втираючи долонею піт з лоба.

— Святковий настрій! — усміхнувся тато. — Ідея Сема. Він запропонував заховати подарунки в кульки. Тож ловіть булавки — будемо грати!

Сем простягнув мені маленьку шпильку, а сам включив новорічну музику з колонки.

— Правила прості: лопай, збирай у мішок усе, що знайдеш, — промовив він. — А в кінці — підрахуємо, хто найщедріше нагороджений долею!

Я взяла червоний мішок Санти й, як справжній різдвяний шукач пригод, подалася на полювання. Музика тим часом наповнила простір:

• Sia — Ho Ho Ho

• Pentatonix — Wonderful Christmas Time

• Frank Sinatra — Let It Snow

…і ще десяток треків, які створювали ідеальний настрій для вечора різдвяного божевілля.

Кульки лопались із веселим звуком, сипали конфетті, шипіли, пищали, а іноді просто видавали подарунки. Я не одразу потрапила на хороші. Спершу — п’ять пар шкарпеток. З оленями. З ялинками. З мордочками пінгвінів. Я вже готувалась відкрити власний шкарпетковий магазин.

Аж тут — баночка нутелли. Я вигукнула від радості й підстрибнула так, що знову лопнула кульку. Далі — теплі рукавички, міні-іграшка оленя, ще більше солодощів, нова пов’язка для волосся і маленький м’який плед.

Невдовзі ми вже всі сиділи в вітальні, кожен зі своїм добичливим мішком. Подарунковий марафон завершився, але сміх не стихав.

— Ти зібрала всі п’ятнадцять шкарпеток! — обурено вигукнув Сем. — Я рахував: по п’ять кожному.

— То хто винен, що ви погано перемішали? — підморгнула я, обіймаючи мішок, ніби він був моїм скарбом.

— Значить, я візьму назад хоча б три, — нахабно засміявся Сем і витяг їх просто з мого обіймів.

— І я долучуся! — додав тато, захопивши ще парочку.

Я показала їм язика, але сміялася. Все одно — це була найкраща різдвяна дурня за весь рік.

Коли трохи стихли, Сем розгортав один із подарунків і натрапив на конверт.

— Що це? — нахилився ближче. — "Відкривати тільки після першого дня школи". Інтрига…

Я кивнула, але в грудях щось стиснулося. Цей сюрприз я готувала довго. І він був… не просто подарунком. Скоріше прощанням. Про всяк випадок.

Вечір добігав кінця. Ми ще довго сиділи серед розкиданих обгорток, обсипані блискітками, під колискову новорічного плейлиста. Я поклала голову Семові на плече. Він обійняв мене міцніше. І в ту мить світ зупинився.

— Дякую, — прошепотіла я. — За свято. За тебе.

— Це тільки початок, Рубі, — відповів він. — Дива ще попереду.

Я заплющила очі, вперше за довгий час не думаючи про небезпеку. Бо Різдво — час, коли навіть темрява здається трішки світлішою.

А завтра на нас чекала нова пригода. Хтозна, яка. Але з ним — я готова до всього.