22

Я стою напроти ялинки. Думаю.

- Рубі, ти йдеш? - Чую голос Сема. - Скоро почнеться.

Зітхаю і плетуся до своїх. У вітальні накритий стіл. Тільки ми не сидимо як звичайно. Наш стіл на журнальному столику. Самі ми ж сидимо на пуфіках чи подушках. Нам так зручніше. Хоча за словами тата "Пузо просить відпочинку ще не наївшись". Це після того як той стояв на кухні і куховарив. А це ж треба все попробувати: чи готове чи ні, яке воно по смаку і т.д.

- Все починається! - Радісно заволав Сем.

Годинник починає відлічувати секунди. Дванадцять. Мені ще хочеться пожити. Одинадцять. Хоч трохи. Десять. Спокійно. Дев'ять. З найріднішими людьми. Вісім. В любові. Сім. І затишку. Шість. Без страху за своє життя. П'ять. Не переживати за інших. Чотири. Тільки гармонія. Три. Можна сніданок в ліжко. Два. І гарячих ніжних обіймів. Один. Так важко виконати хоч раз моє прохання?

Бам. Бам. Бам. 

- З Новим Роком! - Почувся дзвін бокалів.

- Воу! - Чую над вухом радісний визжання Сема.

- А тепер подарунки! - Вискакує із-за столу тато. Згодом чоловік повертається з двома пакунками. - Сем! Хоч і спілкувалися мало, але дізнався від тебе багато чого нового і цікавого. Зі святом! - І протягує подарунок. - Рубі!  Це твоє!

Беру коробку

- Не розіб'ється, якщо потрушу! - Тато сміється, але відповідає, що ні. Трушу. 

Важко сказати що там знаходиться. Розриваю стрічки і обгортку. За ними йде і кришка від коробки. Дивлюся. Іграшка. Іграшка тигра. Солодощі. І альбом для малювання.

-Ух ти! Дякую! - Оцінюю я подарунки. - А в тебе що? - Повертаюся до Сема. Той простягує мені радіокеруючий літачок. І посмішка до вух. Ясно, когось в дитинстві не балували.

- Моя черга! - Піднімається з місця Сем. Через якийсь час повертається вже з добичею. Протягує мені коробку. А згодом віддає іншу і моєму татові. - Тримайте.

- Цікаво, що там? - Я розриваю пошвидше, щоб дібратись до середини. Новий светр з обличчям мого сусіда у вигляді Санта Клауса, його фотографія з підписом і новий ліхтарик із запасним батарейками. - Круто! Дякую!

Татові ж попалося годинник з підвіскою, якась шоколадка, яка судячи з того, той хотів давно спробувати, і багато солодощів.

- Дякую! - Промовив чоловік.

- А тепер я! - Піднялася і рушила додому ялинки.

Повертаюся назад.

- Тут трохи гумору і серйозу! - Посміхнулася я. - Прошу! - І віддала кожному по коробці.

- А навіщо мені папка з файлами? - Здивовано підняв одну брову вверх Сем.

 - Пізніше зрозумієш. - Відповідаю.

Сем отримав крім парки з файлами ще фотоапарат з фотоальбомом. А ще знаєте є такий клоун, який при відкриванні коробки вискакує і лякає або смішить людей. Так я його трохи переробила і з нього зробила себе. Тільки кумедну. Це був ще один з подарунків.

- Йой! - Викрикнув Сем, як тільки відкрив цю коробку. - Лякати так навіщо? - Я засміялася.

Тато ж отримав величезну коробку цукерок. Сладкоїжка ж бо. Симпатичні носочки. І подушку-антистрес. 

І найголовніше те, що обидва отримали лише один однаковий подарунок. Фото зі мною. Скажемо так, напам'ять.

- Клас! Дякую! - Міцно обійняв мене Сем. Це саме ж зробив і тато.

- Що за планом у нас далі? - Я завалююся на пуфік.

Та двоє переглядаються.

- А далі треба нам на подвір'я! - Підморгує тато.

На вулиці холодно, проте це не заважає нам веселитися по-повній. Батько як виявився купив феєрверк. В результаті чого над нашим подвір'ям гриміло в різні сторони це весеління. 

А далі в нас були пляски і веселощі. Спочатку ми гралися в гру "Крокодил", де треба було зобразити слова, в "Еліас" це ми вже пояснювали словесно. Потім ми дійшли і до ",Правда чи дія". Всі завдання були невинні. Короче ранок в нас буде нескоро. Десь в обіді. І то не факт.

Проснулася я зранку з посмішкою на обличчі. Адже вчора був крутий день. Хлопці ще всі спали, тому щоб нікого не розбудивши спустилася тихенько на перший поверх. Біля ялинки лежали подарунки. Схоже, що не всі сюрпризи пороздавали. Цікаво, а для мене є ще. І ось розбираючи подарунки наткнулася на сюрприз від мами.

І досить радісне і тривожне відчуття одночасно. Все ж перш ніж відкривати я на випадок прислухалася. Не дай Боже там бомба. Проте ніякого пілікання не виявила. Цікаво, що там? Обережно розгорнула обгортку і привіткрила кришку коробки. Проте що я там побачила мене здивувало. Я б навіть сказала шокувало. Це був обрублений палець. Боже, кого це так не пощадили? Знайшла і записку.

"Скоро і до тебе черга дійде. Дізналася, що ти витягла із себе вибухівку. Рано не радій. Твоє черга скоро прийде! Мама"

Яке миле повідомлення! Аж блювати хочеться. Що робити з пальцем я не знала. Тому єдиним рішенням це було віднести цю річ у поліцію. Скажемо так, зробимо подарунок і поліціянтам. А ті вже самі будуть розбиратися що з цим робити. Бо мені цей скарб не треба. Дякую, обійдуся. А записку просто спалила.

Ранок так продуктивно починається. Нічого не скажеш. Просто клас.😅

Із зверху почулося возіння. У вітальню спустився Сем. Хлопець попою проїхався по перилах. Скорочує шлях як може.

- Як настрій? - Кинув мені яблуко Сем.

- Чудово, а в тебе як? - Відкусила фрукт і кинула назад.

- Прррекрррасно! - Чітко вимовив два рази звук "р" сусід.

До нас долучився і тато. Чомусь вид у нього був не радісний.

- Що сталося? - Нахмурила брови.

- Нас зрадили! - Незадоволено, майже зло промовив чоловік.

- Хто? - В один голос промовили ми з Семом.

- Пам'ятаєш знайомого, до якого ти ходила. Отого лікаря. - Почав Батько.

- Кіборг, чи що?

- Да. Він перетнувся на іншу територію. - Зітхнув на це тато. - Схоже він злив інформацію щодо тебе мамі.

- Це щодо вибухівки? Того що я витягла її? - Уточнила.

- Да. 

- Ну мама мені теж вісточку прислала. Сказала, що їй про це розказали чи то вона цю інформацію витягла. Так і не зрозумієш. - Добавила я.

- В будь-якому випадку треба бути обережнішими. Нам всім. І особливо тобі Рубі. - Почесав підборіддя тато. - Зараз дуже непрості часи.