Крик. Такий крик, що розриває вуха. Мої вуха не витримують. Бо звідки взялася кров з них, я просто не знаю.
- Давай допоможу! - Сем обережно протирає моє вухо від крові.
- Хто так кричить? - Питає Білл.
- Руубі! - Голос дуже злий. Голос Слави.
З школи вибігає ну дуже злий Славко.
- Ти! Це ти винна! - І насувається на мене.
Хлопці, як броня, оточили мене з усіх сторін. Багато зацікавлених учнів зупинилися, щоб подивитися на цю сцену.
- Слухай, а я в чому винна? - Підняла на юнака очі.
- Із-за тебе мене вигнали зі школи! - Проричав Слава.
- І завжди крайньою залишаюся я. - Схрестила руки на грудях. - Слухай, ну не я ж зажималася по кутках і в туалетах з дівками. А тебе спалили саме за це!
- Ти. В цьому. Винна. - По словах чітко повторив юнак.
- Слава! - Почулося біля дверей. - Не чіпляйся до дівчини. Вона ні в чому не винна.
Хлопця оточили два охоронця і повели до машини.
- Вибачте, що дістали вам стільки хлопіт! - Тяжко зітхнув батько Славка. - Роберте Себастьянович, думаю хлопцю треба інша школа.
- Я записав вам кілька шкіл на листку, там є і номера директорів. - Промовив містер Роберт. - Поговорить з ними, думаю і програма, і стиль проживання йому підійдуть. Включаючи і гуртожитки для шкіл.
- Дякую. Ще раз вибачте за неприємності. - Ще раз повторив чоловік.
- Їх і так вистачає! - Я на собі відчувала погляд директора.
І ось машина поїхала. Схоже зітхнула не лише я, але й більшість учнів, включаючи директора і вчителів.
- Аж камінь з душі спав! - Посміхнулася до хлопців.
- Щось мені здається, що природи ще не закінчилися. - Глянув на мене Сем.
Додому ми їхали мовчки. Посмішка так і не сповзала з моїх уст.
- Ти як Чеширський Кіт. - Відірвав мене від думок Сем.
- Ну а що робити, якщо настрій гарний?
Ми зупинилися біля будинку і рушили всередину.
- Чогось двері відкриті... - Штовхнув від себе Сем дверці вперед. Згодом глянув мені в очі і промовив. - Тримайся ближче до мене.
Сусід заходить перший, я за ним. Оглядаємося. Все в крові. Неначе тут когось зарізали.
- Мама? - Кричу я.
- Тссс. - Затуляє мені рот рукою Сем. І якраз вчасно, бо хтось зверху почав спускатися вниз. - Пішли сюди. - І потягнув мене у вітальню.
Ми заховалися за перевернутим диваном. Чоловік спустився вниз. Сем жестом показав мені на ніж, який валявся недалеко від нього. Але не встиг хлопець і мовити як я схопила гострий предмет і ринулася вперед.
- Аааа!
- Стій!
Але мене з усієї сили прижали до стіни і ніж випав з рук.
- Рубі? - Почувся здивований голос.
Я піднімаю очі.
- Тато? Але як ти... - Але на нього вже кинувся Сем. Чоловік швидко роззброїв хлопця.
- Не чіпай! - Кинулася я до них. - Він наш!
- Наш, це хто? - Тяжко дихаючи, запитав Сем.
- Джеймс, тато Рубі! - Протягує брюнет руку. - Приємно познайомитися!
- Взаїмно! - Невпевнено, але пожимає руку Сем.
-Ти живий? Я думала ти помер! - В шоці глянула я на батька.
- Вибач, довелося втекти. - Зітхнув Джеймс. - Я таке дізнався...
Ми сидимо на тому що залишилося. Диван повернутий у початкове положення. Принесли ще стілець.
- Твоя мама хоче тебе вбити!
- Що?
- Пам'ятаєш ту ніч, коли сталося та стрілянина. - Я киваю.
- Яка ніч? - Тато коротко, але суттєво пояснив.
- Тоді зрозуміло чого в тебе виникають галюцинації крові. - Хмикнув на це Сем. - А все через це.
- Галюцинації знову з'явилися? - Здивовано підняв на мене очі тато. - Я думав вони пройшли ще в дитинстві! А коли вони з'явилися?
- Кілька тижнів назад.
- Тоді і зрозуміло, в чому причина. - Хлопнув руками батько. - Тебе труїла мама.
- Але чому?
- Сем, ти пам'ятаєш через що посадили твого батька? Глянув на Сема тато.
- Наче через те, що той хотів когось вбити. - Задумливо почесав потилицю хлопець.
- Ну можна вважати і так! З того часу як я зник, то спостерігав за Кларою. Схоже, що твоя мама була членом якоїсь банди. Там же до речі я побачив і Алістера. - Відповідають з чашки чоловік. - Ті двоє були дуже дружними. І найцікавіше те, що оцю стрілянину було підстроєно.
- Підстроєно? - Підняла одну брову вверх я.
- Ну рана була в Клари справжньою. Бо лише згодом я пригадав, що один з чоловіків був дуже схожий на Алістера. Така ж статура, рівень бійки. І згодом знайшов записи з камер спостереження. - Чоловік протягує мені флешку.
Я приєдную її до ноутбука, який позичив мені тато і включаю.
- На жаль, звука тут немає, проте думаю здогадатися можна і самим.
І ось саме відео. Мама говорить у вітальні з якимось чоловіком. По даті пройшло тільки два місяці з тієї ночі. Активно щось обговорюють, а згодом цей чоловік її цілує. І так обнімає, що можна зрозуміти, що це Алістер. Я аж скривляюся. Фу. Схоже цей сок виявився скигшим, тобто просроченим. 🥵 Коли Алістер уходить, то кадр змінюється.
Мама знову говорить з Алістером. Дата якраз кілька годин до цієї події. Ті двоє щось активно обговорюють. Згодом чоловік вдягає маску. І рушає у машину. Зміна кадру.
Я граюся в іграшки. Заходить тато і ось ми вже граємо вдвох. Всі сміються. Чутно на вулиці возню. Батько рушає подивитися хто прийшов. Відбувається бійка. Мама просить мене прогулятися в хованки. Я залізаю в шафу. І ось Клара починає шукати. І в якийсь момент просто закриває мене в шафі. На замок. Проте мені вдасться вибратися. Намагаюся врятувати маму, згодом прибігає тато і все.
Я закриваю очі. Дивитися на це з іншої сторони ще гірше. Сем мене міцно обнімає. Так ми і сидимо якийсь час. Коли мені полегшало, то звернулася до тата.
- Так чому мама мене хоче вбити?
- Мама ще тоді, коли ти народилася, тебе не дуже хотіла. А схоже, що ця секта ще дужче їй промила мізки.
- Так я буда небажаною дитиною?
- Я завжди хотів донечку! Тому рад, що на світ з'явилася ти.
- Фух! Я взагалі нічого не розумію. - Сховала я обличчя в долонях.