12

Я чекала ночі, як рибалка світанку.
Бо саме вночі почнеться моя операція “Кігті гніву”.
Суть: виселити Сема й Алістера хитрістю та соромом.

Все необхідне закуплено. План — так собі, але ефект буде миттєвий.
Однак ніч, зараза, не наступала ніяк. Я вже зробила уроки, послухала музику, навіть помалювала єдинорога з шістьма очима — але сон не йшов.

Плюнула і таки заснула, поставивши будильник на 4:00.
Найзручніший час для зла.

Уві сні хтось нахилився до мене.

— Рубі… стань нормальною… перестань мене мучити…

— Не дочекаєшся, — буркнула я крізь сон.

— Так і знав, — відповів… Сем?

Я відкрила очі. Порожня кімната.

Що за чортівня?

Телефон пискнув. 4:00. Час Х настав.

Я тихенько вибралася з ліжка, дістала пакет із “інструментами” — і рушила до кімнати Сема.

Хлопець лежав на спині, обійнявши подушку. Один рукав був витягнутий — сам Бог велів починати з нього.

Я дістала з пакета накладні нігті довжиною з мою повагу до дорослого життя.
Чесно, я не вміла їх клеїти — але мета не в естетиці, а в приниженні.

Клеїла обережно. І поки працювала — чомусь погладила Сема по волоссю.
Оу, що це за ніжність, Рубі?
Волосся вже тьмяніше — фарба злазить. Але відтінок ще є.
І він симпатичний. Навіть дуже.

— Та боже, Рубі! — шепоче внутрішній голос. — Зберися! До справи!

Перша рука готова.

Другу — не витяг.
Я залягла в засідку за кріслом і чекала.

Нарешті хлопець повернувся.

Нахиляюсь — а він дивиться просто на мене.

Погляд серйозний.

Але він знову заплющує очі.

Я приклеїла другий комплект “кігтів Судного дня”.

Ідеально.

Місія завершена.

— Спи солодко, котику, — шепочу. І… не втримуюсь — цілую в щоку.

Ну а шо. Я заслужила.

Ранок. Я сиджу на кухні, жую овсянку.
З’являється мій пацан з кігтями.

Ледве стримую сміх. Але потім… не стримую.

— Що? — дивиться на мене Сем.

— Та нічого… — хриплю зі сміху.

Він іще не бачив.

І тут — Алістер.

— Сем, ти що, вночі в тебе нігті виросли на шість сантиметрів?

— Які ще нігті?.. — Сем піднімає руку.
Пауза. І вибух:

— РУБІ!!

Я — вже надворі. Іду, в рюкзаку — сюрприз для Славка.

— Нормально, — зітхає Сем. — Просто чудово.

— Гей, не нуди, — бурчить Алістер. — Зате з Рубі ніколи не сумно.

— Так от чого мені дряпається, як кішка… — Сем показує “кігті”. — Як я так піду до школи?!

— Виглядає як накладні. До вечора точно відпадуть, — спокійно коментує Алістер.

— Рубі, довго ти не житимеш, — каже Сем майже спокійно.

Я йду по вулиці. Повз мене повільно їде машина. Скло опускається.

— Сідай, — каже Сем.

— Щоб ти мене дряпав до смерті? Я краще пішки!

— Взагалі-то це ти зробила!

— Бе-бе-бе, — відповідаю я. І прискорюю крок.

Так ми й дійшли до школи: він їде, я йду.
Токсично. Символічно.

І найгірше — навіть це не змусило його звалити з дому.
Треба братись за Алістера.

У школі — новини.
Слава і Кіра… ну… в туалеті… скажімо так, вивчали анатомію в практиці.
Я вирішила — допоможу їм стати ще популярнішими.

Дістала з рюкзака кілька “іграшок” — дякую, Алістер, ти навіть не помітив, що втратив.

Підклала їм у кабінку. А тоді…

Пряма трансляція.

— Всім доброго ранку, — кажу в камеру. — Зараз буде ще веселіше.

Показую ракурс. В чаті — паніка.

— Хто це? Це… Кіра?!

— О, Слава, яка в тебе… хм… пружна попа, — коментую.

Вони чують. Повертаються. Паніка.
Я — зловісно усміхаюсь.

— Гарна поза, до речі. Дуже навчальна.

Вимикаю трансляцію. Фото — є. Матеріал — готовий.

Пішла як королева.

— Яке щастя, що в тебе нема суперздібностей, — каже Сем. — Бо тоді нам точно хана.

— Усе ще попереду, — кажу я, і хапаю яблуко з його рук.

— Звідки в тебе ці… іграшки?.. — питає Майк.

— У Сема запитай, — невинно кажу.

— У того, з кігтями до підлоги? — показує пальцями Майк. — Точно, це в його стилі.

— А нічого, що я тут? — озивається Сем.

На уроках над ним глузують усі.
Писати він не може. Клацає по кнопках, як павук на роликах.

— Сем, у тебе новий стиль? — питає містер Джонсон.

— Це… над мною пожартували, — злісно дивиться на мене Сем.

— Я міряв. Шість сантиметрів! — каже Майк. — Це вже кігті.

— Тепер можеш дряпатись не гірше кицьки! — додає Білл.

— Няу! — і клас вибухає від сміху.

Після уроків стоїмо всі гуртом.

— О, ніготь відвалився! — каже Сем.

— Свій чи накладний? — запитує Майк.

— Дуже смішно…

— Як дівчата з цим живуть? — бурчить Сем.

— Просто ми не клеїмо їх уночі на сонних хлопців, — відповідаю.

— А що там Слава? — переводить тему Сем.

І тут…

КРИК.

Ну ось. Почалось…