І ось блискають фари, машина їде, проте... Проте не доїжджає до мене і зупиняється.
- Ти що робиш? - Вискакує з тачки Сем. І вже згодом спокійніше. - Рубі, це небезпечно. Ти бігла по дорозі, тебе могли просто напросто збити.
Я зітхаю. Не сказати, що відпустило, але напруга залишилася. Невже голос Сема на мене так діє?
- Знаєш, що? - Раптом озивається сусід. - Поїхали в одне місце. Здається я знаю як вилічити твою недугу.
Хлопець бере мене за руку і допомагає сісти в машину. Я швидко кліпаю очима, намагаючись відігнати галюцинації. Тим часом юнак заводить мотор, і машина рухається з місця.
Ми їдемо по нічному місту. Ні людей, ні голосів, нікого. Сем мимоволі доторкується до моєї руки, проте коли я не відповідаю, тільки сильніше стискує у відповідь.
- Куди ми їдемо? - Озиваюся я вперше за весь час.
- Туди, куди нас ніхто не потурбує.
Зазвичай такі слова каже маніяк, коли везе кудись жертву. Та я знала, що Сем не стане робити зі мною нічого поганого. Хоча гадостей йому зробила достатньо. І це тільки початок. Я довіряла йому. Всередині, десь глибоко, проте довіряла.
І ось машина зупиняється. Я тянуся до дверей і тяну назовні. Свіже морське повітря так і в'ється навкруги. Вдихаю повні груди повітря.
- Як добре! - промовляю я.
- Пішли, зараз стане ще краще! - Тягне мене у воду юнак.
- В одязі? - Здивовано піднімаю на нього очі.
- У мене є змінне! - Шепотом одзивається Сем.
І ось вода вже заповнила взуття, згодом добирається до щіколоток. Вже потроху починають мокріти штани. Коліна. Вода вже дібралася до талії. Грудей. І в якийсь момент мене штовхають у воду. Винирюю, випльовуючись. Лс ьв мене летять бризки води. Чути сміх. Протираю очі.
- Лягни на воду! - Лягаю.
Небо чисте, лише як лампочка світить місяць і кілька мільйонів зорей.
- Стань морем! - Чую зліва голос Сема. Схоже, хлопець теж змінив своє вертикальне положення на горизонтальне. - Почуй море! Вдихни його! Уяви скільки живих істот в ньому живе!
Я закриваю очі. Моє тіло якби теж з води, тому думаю не важко буде стати морем. Чую шелест чайок, бризгання хвиль, моє і Семове дихання. Зачірпую воду в руки і гребу вперед. Море.
В мені живе мільярди риб, ще більше мікробів. А ще акул, дельфінів, раків, черепашок і ще багато різних істот. Море дихає і живе. Воно тихе і спокійне. Ні бурь, ні цунамі, без стихій. Я сама спокійність.
Я сиджу в машині, на мені пальто і новий одяг. Вже зима зимою, але хворіти не хочеться. Сем включив кондиціонер, і зараз ми вдвох сидимо і п'ємо з термоса гарячий глінтвейн.
- Полегшало? - Дивиться на мене Сем.
Киваю. Схоже метод і правда дієвий. Тільки б тепліше було б, то взагалі було чудесно. А зараз, як же відомо зима. До тогож для людей, які кожного дня загартовуються холодною водою, це не сильно страшно. Як виявилося, і я, і Сем цим страшенно захоплювалися. І як скажіть мені такого виганяти з будинку.
Згадую Алістера. Причина є.
- Це правда, що Алістер сидів у в'язниці? - Виривається в мене з язика.
Сем піднімає на мене очі і тяжко зітхає.
- Значить знаєш?
- Що знаю? - Хлопець піднімає погляд на зорі. - Да, мій батько сидів у в'язниці. Його посадили за те, що він не робив. Тато не вбивав людину, і навіть не намагався це зробити.
- Хм. - Схоже, що навіть Сем не все знає. Логічно, що син довіряє батьку. Я, ні.
- Поїхали напевно. А то завтра в школу. - Промовляє Сем.
Школа. Слава. Як можна цього пацана заставити замовкнути? Звичайно, якщо знаєш його слабі місця.Додому я їду мовчки, проте з геніальним планом.
Ранок проходить стабільно. Сем визивається довести мене до школи. Я не проти. Школа. Знову. Майк обнімає мене, хоча ще не встигла відкрити двері.
- Хаю-Хай! - Ми робимо бомбочки руками. Бам! 🤜💥🤛 - Як настрій?
- Бойовий. - Хмикаю я, як тільки в моє поле зору потрапив Славко.
- Вже треба переживати? - Глянув спочатку на Сема, а вже потім на мене Майк.
- Знаючи Рубі, переживати треба завжди! - Одізвався Сем.
Почалися уроки. Звичайно досить важко зробити те, що хочеться, коли постійно в твоєму полі зору хлопці.
- Як можна всіх послати на чотири сторони, щоб ніхто не образився? - Промовила я про себе.
- Ніяк! - Прокоментував Білл, жуючи яблуко.
- За тобою ми спостерігаємо! - Як привид показав двома пальцями, що стежить, Майк.
- Ага! - Із сарказмом відповіла.
Рятував цю ситуацію тільки туалет. Як тільки продзвенів дзвінок, я рванула до виходу.
- Куди? - Двері затулили кілька хлопців.
- В туалет. - Схрестила руки на грудях.
- Щось погляд підозрілий! - Промовив Білл.
- Ага. - Добавив Майк.
- Бачу ви ДУУУЖЕ хочете прибирати кабінет! - Розтягнула я якомога довше третє слово.
- Добре, ми ж не ізверги. - Підняв, наче здаючись руки Білл.
І коли я вже збиралася виходити з кабінету, то повернулася назад. Всі сімнадцять душ показали мені двома пальцями, що вони за мною стежать. Я заокруглила вверх очі і потягнула двері від себе.
Ха! Я вільна.
- Єс! - Я промовляю сама собі. Тепер треба шукати Славу. Хлопця я знайшла біля шаф. Витягую з кармана листок А4 і великими буквами пишу кілька слів. Трохи скотчу. І ось проходжу мимо. Хлоп. Ціль на місці. Тепер треба сховатися. Я тікаю в найближчий кабінет.
- Бам! - Чую шльопання.
- Ай. - Крик Славка. Роблю кілька славних фото на пам'ять.
Все ж в туалет заходжу. В клас я повертаюся дуже задоволена.
- Щось обличчя таке, наче ти вже щось натворила! - Підозріло дивиться на мене Білл.
- Я просто ходила в туалет. - Сіла я за парту.
- Воно і видно. Просто така морда задоволена, не можу зрозуміти в чому причина. - Задумується хлопець.
Аж доки в коридорі не починається чути айкання і ойкання.
- Що це за звуки? - Майк піднімається з місця.
- Щось мені здається, що в цьому замішана Рубі! - Тикає в мене рукою, але теж піднімається за другом Сем.