10

Ми сидимо з Алістером на дивані, коли Сем і Клара прибирають. Довелося ламати і всі інші перила, щоб поставити нові. Що згодом за цим ми і спостерігали. 

Я детально вивчаю свого сусіда. Алістер доволі по собі великий чоловік. М'язи, біцепси, трицепси. Ну оці всі справи. Аж доки в якийсь момент не знаходжу на правій руці тату. Біля локтя. Доволі дивне. Число 87, перекреслене лінією. Зазвичай такі татуювання робили тільки в'язеням. У голові починають крутитися безліч шестерень, і я поневолі відповзаю від чолочоловіка. Звіряюся на випадок з телефоном. Алістер спостерігає за діяльністю на сходинках, але поки моєї метушні не бачить.

Супер, живу із злочинцем. І схоже, що мама про це навряд чи знає. Знаходжу в'язницю, яка робить такі малюнки. Не питайте, звідки я це знаю. Просто знаю. По-чесному, то хотіла набити тату Славі. До речі, я цей варіант до сих пір розглядаю. Шукаю там Алістера. Буду хакером. 

Встаю і йду в свою кімнату. Голова вже болить наче менше. Закриваюся на замок. Для надійності ще й підпираю стільцем. Беру в руки комп'ютер. Так. Значить почнемо.

"Алістера Рейсона було посаджено у в'язницю через замах на людину"

На диво, це вся інформація, яку мені вдалося знайти. За собою в інтернеті я замітаю сліди і виключаю комп'ютер. Все ж не хочеться, щоб на мене вийшла поліція. І кого ж тоді вбив Алістер? Чи точніше намагався вбити?

Я рішуче встаю і рушаю до кімнати цього чоловіка. Значить полазимо в його лайні, доки він там з іншими на першому поверсі мається. Кімната досить цікава, хоча цей чолочоловік має не так багато речей. Якісь картини, одяг, вібратори. Ну з останнім тут все зрозуміло.😏 Нічого такого кримінального. Тут це в іншій сфері.

Жити з цими айтішніком я не буду, тому якщо ти Рубі ще хочеш пожити спокійно, то треба від цих позбавлятися прямо зараз. У голові зізрів такий коварний план, що я, як отой Грінч, злісно посміхнулася. Для цього мені треба сміттєві пакети.

Я марширую на кухню, щоб дістати їх. Так. Вже все прибрано, схоже залишилося лише дочекатися майстрів, щоб зробити нові перила. Сусіди сидять на дивані у вітальні, а мама тим ненажерам готує молочні коктейлі. Шукаю пакети, думаю спочатку віддерти від них кілька штук, але потім передумую. Щоб ви розуміли це рулон.

- А тобі навіщо стільки пакетів? - Здивовано відривається від плити жінка, коли я беру цілу упаковку.

- Хочу прибратися. - І зауважте, ніякої брехні. Просто це слово, як виявилося, має так багато значень! 😮

Проходжу повз вітальню. Зриваю з себе пов'язку. Тільки заважатиме. Роблю вигляд що прибираю і так не палючись доходжу до кімнати Алістера. Ну почнемо. У пакети йде все: одяг, картини, блокноти, газети. Чого я не чіпала, то тільки його розважалівку. Уж що, а ці довгі штуки, що вібрують, видно багато чого в своєму житті побачили, як і Алістер. Два пакети готові. Згодом рушаю наверх.

Сем. Спочатку з батареї забираю футболку і штани, які мені позичив сусід, гладжу їх. Тепер це мої. Викидати не буду, тому ховаю у шафу. Так, що там в мене з планом? Ага, прибирання. Ну кімнати явно стали чистіше. А якщо прибрати ще і їх хазяїнів, то буде просто блиск!😉

Рушаю вниз, накидаю на себе пальто і з пакетами виходжу на вулицю. Вже потемнішало. На задньому дворі находжу брандспойт - металеву бочку, призначену для розведення вогню. В неї кидаю все, що назбирала в кімнатах. Поливаю бензином і запалюю. Який красивий вогонь!🔥

Тепер є три речі, на які я можу дивитися постійно: на те, як стіна перетворюється з уродства в дизайн за допомогою мої рук і балончиків; на те, як тече вода, і як горить вогонь, коли я палю чужі речі. Красота.

- Не вистачає для щастя тільки маршмеллоу! - Промовляю я про себе. - Треба це діло виправляти. Що я і роблю.

Згодом до мене долучається і Сем, за ним і мама з Алістером. Ось ми сидимо на пуфіках, жаримо маршмеллоу, сосиски й картоплю і розмовляємо про все на світі. І це так дивно, коли мою тимчасові сусіди смажать якусь їжу, і навіть не здогадуються, що це вони роблять на своїх згорівших речах. Боже, який це кайф.😎

І ось наступає ніч, треба за собою прибрати. Сем долучається допомогти. Мовчу. Спостерігаю. Ніякої реакції. Аж доки в якийсь момент від нього доноситься.

- Щось це схоже на кросівки. Мої кросівки! - Недочоловік витягує з брандспойта обуглене взуття. - Рубі!

А мене вже немає. Мені уроки онде робити треба. Ла-ла-ла-ла-ла! Я пішла.

- Ану стій! - Чую крики Сема.

- Чорт! - Сварюся я про себе і проскорюю кроки. І ось вже дім, сходинки, другий поверх і моя кімната. Ледве встигає забігти до себе, як чую по ту сторону дверей.

- Відчини! - грюкає Сем.

- Ага, зараз! - Закриваюся на замок і підпираю стільцем. Викуси!🖕

- Рубі, це вже не смішно! Навіщо ти зіпсувала мої кросівки?

- Я прискорюю ваше виселення, що тут не зрозумілого? - Промовляю я у щілину дверей.

- Аааа. - Чую незадоволення й ричання, а згодом тишу. Не люблю тишу. Тиша означає проблеми. 

- Агов! - Промовляю в коридор. Ні звука. Щось мені це не подобається. 

Аж доки не чую возіння ззаду. Швидко повертаюся. Сем стоїть посеред моєї кімнати. Зараза, видно вікно забула зачинити. Насувається на мене. Погляд грізний. Очі насуплені. Розумію, що добра від нього не жди. Намагаюся відчинити двері. Ногами відштовхую в бік стілець. Дьоргаю ручку від себе. Накатує якесь дежавю. Ні, ні, ні. Тільки не зараз.

І ось я знову в шафі. Чую ззовні якісь підозрілі звуки. Стрілянина, бабахкання, розгром мебелі. Проте жахіття тільки посилюється. Хтось відкриває двері, і я бачу якусь людину.

В цей же момент я падаю в коридор, бо хтось з іншої сторони відкрив двері. Схоже, мені вдалося відкрити тільки замок, з іншої сторони мені допомогли з дверима. Перелякана, що не на жарт, я відповзаю з кімнати.

- Рубі, все добре? - Чую в голові голос якогось незнайомця. А це хто такий? Я злякано дивлюся на цього типа. І розумію, що треба тікати. Проте чомусь руки не слухаються мене. Тому все, що можу робити це відповзати. Кудись.