3

Я сиділа в барі за стільцем і пила віскі. Може для мого віку ще рано це пити, але така ситуація. Мене в барі знали, я була там за свою. Після маминих залицяльників мене сюди часто заносило. І якраз в ці дні починалася бійка. Я ж долучилася, щоб всіх розійняти. Мені теж перепадало. Ну то таке діло. Хазяїн Юз оцінив мене. А потім мені на пошту прилетіло замовлення. ЯК же всі здивувалися, коли замовником став цей же Юз. В цьому ж барі я подружилася і з барменом Глібом та ще кількома хлопцями.
- Знову мамин залицяльник?
- Гірше! - Видихнула Я. - Схоже мама знайшла собі нового чоловіка.
По бару покотилася хвиля здивування.
-Та ну. - Відгукнувся Філ. - І хто це?
- Алістер.
- Фее! - почулося звідусіль.
- Що, такий поганий чоловік? - Підняла брову вверх.
-Тобі краще цього не знати.
- У якому сенсі?
Філ і Гліб переглянулися. Проте відповідь дала Брі, яка підсіла до мене.
- Бо тоді ми тебе не зупинимо.
Ну я не я, якщо не дізнаюся.

-Ти щось там казала про сина Алістера... Який він? - Глянула на мене Брі.
- Бісить мене з першої хвилини.
- О-о-о! Ну ми знаємо це погляд!
Ну погляд, як погляд. Погляд вбивці!😏
Хоч бар був і цілодобовий, все ж надовго я не затримувалася. Лише взяла свій рюкзак з балончиками і пішла шукати місце для фарбування. Рожа Сема вийшла на поїзді прекрасною. Особливо якщо її трішки споганити. Тепер вагон буде їздити туди-сюди. З ним.

Треба було десь ночувати. І знала, що є окремий товарний вагон, який ніколи не їздить. Я там часто тусувалася. З цього вагона вже можна робити квартиру. Спальник є, світло є. Інтернет є. Руки ростуть не з ж@пи, розетки прироблені. Є генератор. Сам вагон у моїх художніх каракулях. Наче і забули про нього, крім мене. Короче, запасний дім в мене є. На стіні висять гірлянди. Є міні-холодильник з їжею. Шафа з книжками. І величезний плюс це те, що цей вагон ніхто не шукає.

Я залізаю всередину і включаю обігрівач, ставлю телефон на зарядку. Вішаю своє пальто на вішалку і вдягаю на майку теплий світер. Закутуюся в плед. Ставлю електричний чайник нагріватися. Сьогодні буду спати тут. 

Про мої походьбенки сюди ніхто не знає. Ні мама, ніхто. Мені тут спокійніше. Ніхто не чіпає. Чайник свистить і я швиденько наливаю його в чашку, ще трохи молока. Чай готовий. На вулиці починає мести заметіль, тому я сильніше закутуюся в плед.

- Цікаво, скільки тут градусів? - Витягую руку, щоб глянути на градусник. +15°С. Наче і небагато, все ж простір відкритий. Хоч я і старался зробити тепліше. Для цього повісила таке симпатичне простирадло з жирафами на вхід. Звичайно стає темніше, проте в мене є гірлянди і ліхтарик. Більшого і не треба. До чаю шукаю бублики. Веселюся, вдягаючи ці кругляшки на пальці. Наче кільця і підходять, проте треба ще поморочитися, бо не всі кілька підходять.

- Во! - Показую я пальці в бубликових кільцях. Хрум! І одного кільця немає, надкусане.😋 Чищу зуби, а всю рідину виливаю назовні. Аби тільки в лід не перетворилася!😅 Зручно влягнувшись, я закриваю очі.

Довга стежина, усіяна пелюстками троянд. Бачу маму, а з нею якогось чоловіка. Багато незнайомих гостей. І ось сужені повертаюся до гостей, і я розумію, що то біля Клари стоїть Алістер. Недалеко від нього стоїть і Сем в нарядному костюмі. Я опускаю очі, на мені симпатичне молочне коктейльне плаття. Симпатичне.

- Гірко! - Кричить Сем, і я бачу, як мама починає цілуватися з Алістером.

Щось тут не так.

- Стій! - Кричу я у відповідь. Мама повертається. Проте коли я піднімаю руку, щоб щось сказати, бачу, що вона вся в крові. І плаття. Все в крові. Я піднімаю очі на маму, і бачу таку ж пляму на її білому платті. Біжу до неї.

Клара на мене дивиться, ледве посміхаючись. Доторкується до моєї щоки своєю рукою.

- Прощай! - І з цими словами як попіл, розпепеляється вітром.

- Стій!

- Не вберегла ти маму! - Хитає голову Алістер, і теж як Клара зникає.

- Я краще промовчу! - Сем теж зникає за батьком.

- Стійте! - Я кричу і біжу, і розумію, що це був лише сон. Бо сиджу на спальнику. Надворі ранок. Включаю світло і бачу, що ніякої крові немає.

- Фух! - Проводжу руками по волоссю. Котра зараз година. Тільки четверта година ранку. Наче повинно стати легше. Перевдягаюся. Пробіжка завжди була моїм рятувальним кругом. Тому зібравши весь одяг я вибігаю з вагона. Дорога веде через колії, далі вокзал, міст, дорога, вулиці, морська станція, будинки. Я добігаю до свого будинку. Розум наче більш-менш прояснився. Тому відкриваю двері.

Тиша. Видно ще сплять. Я зітхаю і плетуся наверх. Проте проходячи повз кімнату Сема, не витримую і зупиняюся. Є в мене в запасі ще одна ідея. Я посміхаюся і йду шукати цей сюрприз.

-Так давай ще отут! - Тримаючи в зубах один з маркерів, промовляю я. Готово. Я фотографую своє творіння на телефон. Сем явно повинен оцінити свої кавалерські вуса. Звичайно вони не перевершать вуса Сальвадора Далі. Але все ж... Посміхаюся, і йду у ванну.

Сиджу на кухні і п'ю каву. А згодом шую зверху ричання. І кілька недоречних матюків. Схоже Сем побачим мій подарунок. Спокійно, тільки спокійно.

Брюнет вибігає з ванни, і рушає прямісінько до мене.

- Рубі, може досить? - Чую незадоволений тон юнака.

- А що я? Я тут ні до чого! - Відповідаю я ледве стримуючи сміх. Піднімаю очі.

- Ну давай, давай, смійся скільки влізе. - Хрестить руки на грудях Сем.

Ну мене і прорвало.🤣😂 Ніколи так ще не сміялася.

- А кому так це смішно? - чую голос Алістера.

Сем повертається. Вже чую як душа чолочоловіка рже, що просто не можу. Проте Алістер тримається. Тримається, але не сильно. І ось вже назовні проривається ржання.  І ось ми ржемо вже вдвох.

- Це хто тебе так? - Сем показує рукою на мене.

А що я? В будь-якому випадку якщо таке станеться зі мною, то в пригоді стане спирт, ну а якщо не допоможе, то тональнік та консілер.

- Окей, я не тиран. Секунду. - Я поспішила наверх. 

Все ж якщо знущатися, то потроху.