2

Сусіди розпаковували речі. Наче їхали на Північний полюс, тільки бензин в баку тачки закінчився. Скільки в них було багато речей!
- Як вам будинок? - Боже, сама люб'язність.
- Просторий і красивий, схоже, що тут живе жінка. - повернув голову Алістер. - Дві жінки. - згодом виправив себе він.
- Може чимось допомогти?
- Та ні, ми самі!
Я кивнула і взявши апельсиновий сік, пішла до себе. Ну самі так самі! А я буду стежити, в якій кімнаті буде жити Сем.

Моя кімната схоже на зборисько цікавих речей. Для них відведений окремий стеллаж. Не рідко можна побачити і свічки. І спеціальне відведене місце для м'яких іграшок. Динозавра Діно, Паучка Гоші та Жирафи Філі. Це якщо рахувати що вони невеличкого розміру. По всіх інших кутках розташовані й інші іграшки, це стосується і свічок. В кімнаті багато рослин. Для них є спеціальна підставка. Є і фікус, і папороть, ананас (щоправда плодів ще поки не давав), драцена, кілька кактусів, алое, монстера, лимонне дерево та сансевієрія. 
Кімнаті дуже простора. Панорамні вікна, сам же дім дерев'яний. Просторе подвір'я, тераса теж тут є. Тиша да благодать. Була. До того як приїхали ці представники розумної, але не завжди дальновидної статі. Ну що ж, будемо виганяти!

Поки я роздумувала над своїм планом, то почула тяжке піднімання по сходинках наверх. Я затаїлася за дверима. Почулося зітхання, відкриття дверей, гупання коробки і спуск вниз.
Ну що ж, розвідаємо ворожу територію! Кімната, в який поселився Сем, була сусідською. Виглянувши із-за дверей, оглянулася. Було чутно шум внизу, хтось відкрито ржав. Щось між гусячим гагаканням і конячим ігогоканням. Це було таке щире ржання, що не втрималася і записала на телефон. Проте цікавість мене штовхнула дізнатися хазяїна цього звуку. Як я і думала, це був Сем. І цей сміх був заразним!

- Зберися, Рубі! - дала собі я ляпаса. І встряхнувшись, рушила в кімнату. Приміщення ще не було організовано на гостей. Стояли коробки, сумки. Значить, полазимо.
Моє життя навчило мене багато чому. Я хоч і знаю що лазити в чужій білизні негігієнічно і не культурно, але все ж. Може якийсь компромат і надибаю. В одній з коробок знайшла ванні приналежності. В голові дозрів геніальний план. Для початку почнемо з маленької мсті!😎

Мстя готова. Тепер буду чекати результатів. Цікаво аж до жуті. У животі почало бурчати. Тому я пішла на кухню. Мама якраз робила омлет з цвітною капустою. Алістер говорив по телефону, а Сем байдикував. А точніше він бесідував з  Кайлою. Тому вирішила підслухати.
Сем сидів за барним столиком на стільці напроти мами, яка готувала обід. 
- В тебе є дівчина? - Мама, блін!
- Ні, немає.
- Бачу щось для цього ти занадто радий. - звернула мама на це увагу. - Не знайшов ще ту єдину?
Сем зам'явся. І тут виходжу я. Наливши з кулера води, її випила, і полізла як завжди в холодильник.
- Може хоча б омлет дочекаєшся? - поглядає на мене мама. Я ж просто відірвала шматок брюсельської капусти, і запихнула його в рот, дивлячись спочатку на Кайлу, а потім на Сема. 
- Тоді я поки у ванну схожу! - почулося ззаду із-за столу. 
Чудово, наживка пішла в пастку.

Через десять хвилин до кухні хтось прийшов. На жаль, то був Алістер. Чи то на щастя!
Омлет якраз вже приготувався, тому швидко поклавши два гарячих шматка на тарілку, я вирішила оселитися у вітальні задля очікування спектаклю. І згодом він настав. Десь зверху гучно відкрилися двері і хтось гупнувся на низ. Ну ми ж знаємо хто це. Сем, обернутий в один лиш рушник на бедрах, мокрий. Можна було спостерігати як краплі стікали по цього гарячому худому тілу. Фу, Рубі, зберися. Ще рано про таке думати. Але волосся. Фарба, на жаль, погано взялася. Проте відблиск був такого синього кольору. Ну симпатично ж! Чого нікому не подобається?
Сем почимчикував на кухню, я ж цей спектакль продовжувала спостерігати з вітальні. Тільки перед тим наспіх доївши омлет, і зручно розмістившись.
- Ти голову пофарбував? Тобі йде! - прокоментував мою витівку Алістер. Звичайно йде, я ж старалася😏! 
Проте Карла весь спектакль зіпсувала.
- Це напевно Рубі.
- Рубі? - Сем виглянув з кухні.
Ой. Треба тікати. Я сповзла за диван.
- Да, у неї манія на незнайомців. Постійно хоче зробити якусь підлість. Уж ти вибач за неї. - мама зітхнула.
- Манія значить. - хмикнув пофарбований.

- Рубі ніколи не любила незнайомців, тому постійно щось витворяла, аби вони пошвидше з'їхали. - Зітхнула Карла. - Тому таке зробити може тільки вона - увірватися в чужу кімнату.
- Ну нічого такого немає страшного. До того ж синій не так і видно. - Заспокоїв мою маму Сем.
- Значить так і запишемо: наступного разу пофарбувати в більш яскравий, що я і зроблю. - Хмикнувши, почала записувати я в телефоні. - А ось зараз можна дряпати кігті. 
І тільки я піднялася, щоб піти до себе в кімнати, як почулося мамине:
- Рубіі!
Ох, знову буде читати мені лекцію. Безпроводні навушники не раз в цьому ділі мене виручали. Головне, кивати і мугикати, що ти її чуєш. 
В кухні була лише мама. Куди ділися ті двоє, знає видно лише чорт.
- Треба поговорити! 
Я зітхнула і виключила один навушник. А сама пішла набрати води в чашку.
- Я знайшла свого суженого! - Почала мама.
- Котрого? - Повернулася я до неї. - Десятого? Двадцятого? Сотого? Зазвичай твої сужені довго не затримувалися... - Відпила я з чашки.
-...Дякуючи тобі. - Закінчила мама.
- І хто це?
- Алістер. - Відповіла мама.
- Що? - Від такої несподіваної відповіді я аж подавилася. - Да нізащо в світі! 
- Рубі!
- Тільки через мій труп! - Все ще кашляючи вилетіла я кухні. Накинувши на себе пальто, рушила на вулицю, де найшла тих двох.
Алістер і Сем стояли на ґанку. Алістер курив звичайні сигарети, Сем просто стояв за компанію.
- Тільки через мій труп! - повторила я мамі, і рушила подалі від цього будинку. Іч, що удумала. Виходь заміж за кого завгодно, але тільки не за нього. А не то буде непереливки всім!
- А що це з Рубі? - повернувся до Карли Алістер.
- Ааа, неприємна розмова! - І під ці слова почулося неприємний звук. Сем визирнув і побачив, як я перекинула смітник і на ньому стрибала, щоб заспокоїтися. - До завтрашнього пройде!
- Тоді пішли в дім, а то холодно. - Алістер обійняв Карлу, і ті двоє рушили всередину. Сем затримався, щоб глянути на зруйнований смітник, і зітхнувши теж рушив в тепло.