Дарілей

Вона дійсно зробила це? Вона змогла врятувати мою матір? Скільки ж ще вона приховує таємниць?

Швидкими кроками наблизився до ліжка матері. Батько теж стояв поруч та вже тримав її за руку. Аміра втомлено відійшла в бік пропускаючи інших до королеви.

Матір виглядала зараз набагато краще, хоч була ще слабкою. Її шкіра сяяла свіжістю, на обличчя повернулись природні барви, очі наповнились життям. Дихання матері стало спокійним та розміреним.

Мене відсторонив Фісмар, наш придворний лікар.

- Ваша Величносте, дозвольте перевірити стан королеви.

Батько коротко кивнув пропускаючи його. Я також відступив в бік. Напружено очікував вердикту лікаря.

Він почав проводити свій огляд. Довго й нудно слухав пульс. Продовжував мучити нас невідомістю не говорячи нічого.

І тут я почув гуркіт біля дверей. Поглянувши помітив, що це Аміра втратила свідомість. Тепер хвилювався не тільки за матір, а ще й за неї. 

За мить опинився біля Аміри. Що з нею трапилось?!

Її обличчя зовсім бліде, виснажене. Лоб покритий холодним потом. Вона не подавала жодних ознак життя.

Лікар сповістив, що з матір'ю вже все добре і я підхопив на руки цю сумбурну дівчину. Швидко поніс її до сусідньої кімнати.

- Фісмар, негайно оглянь її! - кинув на ходу до лікаря, - ми не можемо дати рятівниці моєї матері ось так померти!

Я страшенно нервувався доки Фісмар її оглядав. Він не володів магією цілительства, адже не друїд та все ж на лікуванні розумівся. 

Я не міг так її втратити... Я пообіцяв, що тут з нею нічого не трапиться. І вона врятувала життя моєї матері. Та й доки ми не з'ясуємо хто вона і звідки я за неї відповідаю.

Духи предків визнали її обраною, достойною вести за собою народ ельфів. Таке благословення дарується навіть не всім з королівської сім'ї. То ж ставлення до неї повинне бути відповідним. Але їй про це поки що знати не обов'язково...

Закінчивши з обстеженням Фісмар повідомив, що в неї нічого серйозного, сильне виснаження. Хороший відпочинок та здоровий сон от і все необхідне лікування.

Я видихнув з полегшенням. Як їй тільки вдається змушувати мене так хвилюватись? Що за норовлива дівчина. Скільки ще вона буде змушувати мене виходити з себе? Давно вже ніхто не міг цього зробити. Подорожуючи з нею стільки разів втрачав над собою контроль, що навіть не злічити. 

А коли їй погрожували в пустошах, взагалі ледь не розірвав тих злочинців власноруч. Добре хоч потім вдалось виправдатись перед нею. Сказав що мене так розлютило їх ставлення до королівської сім'ї. Та вона вміє дивувати і може сама за себе постояти. Їй зовсім не знадобився мій захист.

Чому я так став перейматись цією незнайомкою? Навіть сам не можу цього пояснити. 

Коли я її бачу, то хочу захистити від усіх негараздів і це страшенно дратує. Мене не повинна настільки хвилювати її доля. Ми знайомі всього пару днів. І коли з нею спілкуюсь говорю зовсім не те що хочу, поводжусь грубо, зверхньо. Сам себе за це ненавиджу. Але вона не повинна здогадатись про справжні мої почуття до неї.

Як вона встигла так глибоко засісти в моїх думках?

Пригадую нашу першу зустріч. Здається, що це було вже так давно...

Коли я зайшов у священний ліс, то відчув незрозумілий чужорідний осередок поблизу струмка. Відразу ж попрямував на місце, щоб з'ясувати що це. Прибувши туди не повірив власним очам.

На камені сиділа вона, прекрасна німфа. За відчуттями маг, але в людських обладунках лицаря.

Тут, в священному лісі! Куди без мого чи батькового дозволу не може потрапити жодна жива душа. А вона преспокійно сидить в самому серці священних земель і засмагає на сонечку!

Коли ж я до неї звернувся, то не відчув ні страху, ні належної шани, яку відчувають всі в моїй присутності. Вона навіть не подумала мені відповісти, ба більше, стала безсоромно розглядати мене! Навіть не думала покірно опустити погляд.

Жодна дівчина так зухвало не поводилась у моїй присутності. Вони зазвичай, скромно опускають очі, не можуть вимовмти й слова в моїй присутності, тремтять від хвилювання та збентеження. Ця ж цілковита протилежність.

Я вирішив більше не гаяти тут з нею часу і доправити у замок, там про все й дізнатись. А вона з легкістю використала надскладне заклинання магів і просто пурхнула геть!

Я не міг так цього залишити. Мені не склало труднощів її вистежити. Я відчував її потужну магію здалеку. А там де вона влаштувала свій дім, все було просто просякнуто її магічною енергією. Та й чого тільки варта сама її сумка. Вона прямо сяє, як маячок, від закледоної в неї магії. То ж я навіть не напружувався при її пошуках. І всі її метання по лісу їй зовсім не допомогли.

Впродовж всієї подорожі вона дивувала. Я не міг стримувати власних емоцій поруч з нею. А здавалось що досяг в цьому чималого успіху. Але це доки не зустрів її.

Доторкнувшись до дерев-хранителів вона не спопелилась. Хранителі визнали її рівною обранцям королівського роду. Нарголітовий браслет зовсім не стримує її магії, для неї він звичайнісінька прикраса. Як вона висловилась "симпатичний барслетик".

А ці безглузді запитання... Які вона ставила упродовж всієї подорожі, ніби не з цього світу. Як можна не знати таких речей. Пояснювала все втратою пам'яті, але ж чи можна втратити навіть такі знання?

Вона не вкладається в жодні звичні стандарти, не схожа на тих, кого я знав раніше.

Вона виводила мене з себе, ніби навмисно, але водночас, я не відчував в ній підступу, в неї виходило це так невимушено, мимоволі.

Хоч мушу визнати, не хотів би я бути її ворогом. Те як вона вправно впоралась із відступниками - вразило. Вона навіть не особливо напружувалсь і за мить вже шестеро бувалих злочинців впали до її ніг. 

Хоч і билась з ними не як маг. Вони зазвичай полюбляють закидати супротивників заклинаннями з далеку, а вона надала перевагу ближньому бою.

На вигляд тендітна вразлива дівчина, з таким невинним, навіть трохи ляльковим обличчям. Що здавалось таким через її великі смарагдові очі обрамлені густими віями. А ці пухкенькі чуттєві губки так і манять припасти до них у пристрасному поцілунку.