— 15.

Претендентки переглянулися між собою, мов птахи, яких зненацька сполохав невидимий хижак. Хтось тихо зітхнув, інша поправила зачіску, а кілька – зовсім не клопочись з обережністю – почали відкрито перешіптуватися, поглядаючи на двері та на саму залу, мовби саме тут мала розгорнутися найголовніша відповідь на їхні сподівання. Хоча ніхто із претенденток не знав скільки тих випробувань буде, і як довго вони перебуватимуть в палаці, і яким чином буде обрана майбутня королева.

Ювель стиснула перстень на вказівному пальці правої руки – тендітному, майже дитячому. Фамісоль не знала, чи володіла прикраса ще магічними властивостями, крім того, що розмір змінювався під власника автоматично. Кришталева тиша в залі здавалася оглушливою, і вона вчепилася в прикрасу, ніби це була єдина річ, здатна втримати її в рівновазі. М’який холод металу заспокоював, хоч і не розвіював хвилювання. Чи то через напруження, чи думки про відсутність принцеси Лействідж, що несподівано перестала з’являтися на офіційних подіях, Ювель не знаходила собі місця.

В її пам'яті сяйнуло вчорашній день. Вона дивилась на короля, і хоча Ювель не була впевнена, чи спіймала хоч один його погляд на собі – вона точно бачила, на кому він зупинявся раніше. Принцеса. Та, що була зовсім інакша. Не лише через вбрання, яке не було скромніше чи стриманіше, не через походження чи багатство. Вона єдина серед них усіх не демонструвала зацікавлення. Її байдужість вирізняла її навіть сильніше, ніж вродливе обличчя.

“Його Величність бачив у ній жінку, — промайнула в думках Ювель. — Не вірю, що вона не отримала перстня. Вона мала бути тут… між нами. Ба більше – вона мала стояти першою у цій шерензі!”

Час тягнувся нестерпно довго, аж поки важкі двері не відчинилися з м’яким, але чітким звуком. У залу ступив чоловік, що з першого погляду не належав до служби. Молодий, не старший двадцяти двох, з легкою поставою людини, що звикла до поглядів і поваги. Його темно-руде волосся спадало м’якими пасмами до плечей, огортаючи загострені вилиці й вузьке підборіддя. Обличчя – аристократичне, але не пихате. Очі – бурштинові, мов наповнені сонцем, яке пробивалося крізь високі вітражі вікна зали, і відбивалося в них теплою міддю.

Служник, що стояв ближче до дверей, миттєво вклонився йому, так низько, ніби той був принцом або одним із головних радників корони. У залі знову спалахнули перешіптування – цього разу голосніші, з ледь прихованим хвилюванням.

— Вітаю вас, — заговорив він рівно, чітко, з голосом, у якому відчувалася міць, але без тиску. — Моє ім’я Ксатас. — Він злегка схилив голову, виявляючи шану всім присутнім дамам. — Ксатас Ревенсон. Я очолюю Департамент Магії, але нині, маючи коротку відпустку через відбір, я тут – заради вас.

На мить його губ торкнулася ледь помітна посмішка. Не кокетлива, не насмішлива, а така, якою усміхаються ті, хто рідко дозволяє собі емоції, але нині не втримались. І так само швидко вона зникла, поступившись діловому виразу обличчя.

— Надалі всі питання, що стосуються випробувань, — до мене. Я особисто зацікавлений у тому, щоб одна з вас стала королевою – і взяла на себе обов’язки, яких давно чекає наше королівство. — Його голос трохи пом’якшав. — Наші землі занудьгували без жіночої руки. Вони прагнуть краси, мудрості й турботи.

Ці слова викликали тихий сміх у залі. Не глузливий, а радше зніяковіло-нервовий – як відчуття, що момент важливіший, ніж вони встигли усвідомити.

— Тож не гаючи часу, приступимо, — сказав Ксатас і повів рукою в бік підвищення, де стояла велика кам’яна чаша з кришталево чистою водою, що ледь колихалася у мареві теплого світла.

— Інструкція проста. Підійдіть до чаші. Зніміть перстень, подарований вам Його Величністю. Стисніть його в кулаці – сильно, щиро. Потім занурте руку у воду. Головна умова – прикраса має бути повністю покрита. Не бійтеся – занурюйте без вагань. Затримайте руку на кілька секунд і зосередьтесь. Подумайте про короля: першу зустріч, розмову, лист, навіть прощання – якщо воно вже мало місце. Потім витягніть перстень і дозвольте собі побачити те, що прийде. Видіння з’явиться, і ви повинні додивитися його до кінця, не перериваючи. Лише після цього повертайтесь на своє місце.

Повітря в залі стало важчим. Напруга – майже відчутна на дотик. Багато хто з дівчат стримував дихання.

— У когось запитання? — м’яко, але формально поцікавився Ксатас.

Серед претенденток піднялася одна рука – чітка, пряма, без вагання. Це була Ларіа-Нісаус Істаріма – горда, зібрана, з поглядом, який міг би спопелити льодовик.

— Так? — мовив він, переводячи на неї увагу.

— Перепрошую, але… перед цим служник сказав, що те, що ми побачимо – належить тільки нам. Якщо це лише для нас – у чому тоді полягає випробування? — вона говорила рівно, без тіні емоції, однак у ньому крилося щось настільки прямолінійне, що кілька претенденток озирнулися.

Ксатас усміхнувся – вперше по-справжньому. Усмішка розгорнулась повноцінно, торкнулася вуст, щік, навіть очей. І в ту мить стало зрозуміло – йому личить сміятися. Його усмішка мала магнетизм, від якого губили пильність.

— Пояснення чекає вас по завершенню випробування, — відповів він так лагідно, що його слова не залишали місця для суперечки. — А поки… спробуйте довіритись.

У його погляді блиснула іскра, він точно знав суть випробування, але пояснювати нікому не збирався, допоки не закінчиться розпочате.

В кам'яній чаші вода затремтіла у відблисках світла. А повітря навколо загусло від передчуття.

Хвилина до початку справжнього випробування…

— Приступімо. По черзі, — Ксатас м'яко вказав рукою першій претендентці, щоб та пройшла до чаші.

Ювель від хвилювання почала тремтіти, і вкотре їй було соромно зізнатися навіть самі собі, наскільки вона потребувала зараз поруч Іреллу.

Хтось відразу зняв перстень, хтось вагаючись. Але одна за одною, по черзі, претендентки почали рухатись до центру зали, де стояв широка чаша з кришталю, наповнений до країв водою, що ледь помітно вібрувала – ніби від присутності магії.