Розділ 14

Моя кімната схожа на армагеддон. Три божевільні дівчини, що запаслися солодким та знайшли пляшку шампанського в моєму холодильнику, це вам не жарти. Тут могло трапитися все, що завгодно.

Мої побоювання про кінець цього вечора таки справдилися. Важко сказати, хто перший почав битися подушками, але в результаті мої маленькі, антикварні подушечки розлетілися на мільйон пір’їнок по всіх поверхнях. Забігаючи на перед, хочу сказати, що я ще довго намагалася позбутися від результатів нашої бійки, але навіть кілька тижнів по тому знаходила в різних неочікуваних місцях залишки пір’я.

Подушки, до речі, були дорогими, їх привезла мама з однієї зі своїх подорожей. Вона часто любить згадувати, як та при яких обставинах вона купила весь той мотлох, котрим завалена наша квартира.

Цікаво, що після бою та критичного огляду моєї кімнати було вирішено змінити дислокацію нашої вечірки. Не питайте як, але якимось чином о пів на одинадцяту ми опинилися в тому самому клубі, що не так давно відвідували з Лерою.

Здається, наш епохальний похід запропонувала Марина, що почала обурюватися, що пропустила наш минулий захід. Коли вона в третє почала скиглити, що вже зовсім я забула про подругу та знайшла собі нову, було прийнято рішення повторити ту ніч.

Охоронець пропустив трьох милих дівчат без вагань, Лера навіть отримала чарівну посмішку та підморгування від брутального чоловіка. Ось так, хихикаючи та кепкуючи над Леркою, що майже вицепила собі чоловіка, навіть не зайшовши до клубу, ми займаємо столик на другому поверсі.

Минулого разу з таким натовпом нам лишалося тільки за барною стійкою постояти декілька хвилин, перш ніж нас відтіснила купка зарозумілих дівчат. Та сьогодні у нас є козир у рукаві та дочка мафіозі у компанії. Тож нам швидко відшукали вільний столик та принесли по коктейлю за рахунок закладу.

Попиваючи свій мохіто, насолоджуюся видом, що відкривається з балкону другого поверху. Море п’яної молоді та скажені танці. Раніше мені це навіть подобалося, я любила яскаві вогники, що заповнюють приміщення клубу, веселу та радісну молодь, що не зважаючи на проблеми, вміє гарно провести час.

Та зараз щось мене це не зачіпає. Немає відчуття безграничного захвату, що вибухало раніше. Може сьогодні просто не мій день.

Марина сміється десь на задньому плані з жарту Лери, а потім вони разом тягнуть мене за руки, та подруга кричить мені на вухо, намагаючись перекричати гучні баси:

– Ми йдемо танцювати, ти з нами?

Від музики болять скроні та починає крутитися голова завдяки випитому. Та здається, моя хвилинка меланхолії пройшла повз, бо мене підхоплює ритм та натовп, і я просто танцюю, як навіжена, відпускаючи свої тривоги.

В один момент відчуваю чиїсь руки у себе на талії. Хлопець притуляється ззаду досить близько та зовсім інтимно. Він гарно пахне та не збивається з ритму. Не проганяю його геть, як зробила б будь-якого іншого разу та просто насолоджуюсь моментом.

Мелодія сповільнюється та трохи стихає, а моя голова та барабанні перетинки дякують діджею за відпочинок. До лівого вуха притуляються губи незнайомця і я чую його голос:

– Якого дідька ти забула в клубі, Кучерява?

Миттю моє тіло ціпеніє та зупиняється. Ми стоїмо як дві статуї посеред моря із танцюючих людей. Повільно повертаю голову до хлопця, щоб переконатися в тому, що в мене не почалися галюцинації від спецефектів.

Ілля грізно дивиться на мене з-під лоба та стоїть, розставивши ноги та схрестивши руки на грудях. Вираз його обличчя просто кричить про те, що треба тікати, бо отримаю прочуханки зараз.

Хоча, з чого це раптом я повинна почуватися винною? Я вільна та самодостатня дівчина, і він мені ніхто взагалі, щоб права качати. Так про це йому і повідомляю.

В очах хлопця я бачу здивування, що швидко зникає, та повертаються вже знайомі злість та невдоволення. Хлопець стримано, але міцно хапає мене за зап’ястя та тягне геть, на вихід із задушливого приміщення. Попутно крізь музику розчуваю:

– Вільна та незалежна вона, ти бач. Це ж треба поперлася до клубу. Ні ж, щоб на побачення піти кудись в затишне місце, так її на пригоди потягнуло. Що за халепа, а не дівчина.

Хлопець бубонить вся дорогу, замовкає тільки тоді, коли опиняємося біля  чиєїсь машини (скоріше за все його) на парковці біля закладу. Нарешті відпускає мою руку та нервово куйовдить своє волосся. Переживав за мене, чи що?

– Ну, і навіщо ти мене сюди витягнув? Я чудово і без тебе час проводила, – говорю невдоволено, а для ще більшого драматичного ефекту потираю зап’ястя.

Хлопець помічає мої рухи та пристиджено ледь помітним дотиком доторкається до місця, за яке хапав мене:

–Боляче? – схвильовано вдивляється мені у вічі, не припиняючи потирати мою шкіру.

Мене занадто сильно хвилюють його доторки, тож прибираю руку з його пальців.

– Ні, нормально все.

Переводимо подих, а я обхоплюю себе руками, бо стає прохолодно в порівнянні з клубом, в якому було спекотно. Легкий весняний вітерець тріпає мої кучері, а я починаю ще дужче злитися на хлопця, що стоїть зараз напроти та не звертає на мене ні якої уваги, весь закопався в свої думки.

– А ти хіба не повинен бути дуже зайнятий сьогодні? Чи може це і є твої невідкладні справи?

Він взбісив мене тим, що вихопив з клубу та притягнув мене на парковку. А зараз мене ще більше дратує, що зовсім забув про мене та дивиться кудись в іншу сторону.

– А ти що, ревнуєш? – криво всміхається на мої випади в його сторону. – Так, це і є мої невідкладні справи.

Ну, чудово. Тусовка в клубі ж важливіша. Дурепа, ще й повірила в його зацікавленість, але вже більше ніколи. Розвертаюся на своїх каблуках та намагаюся стрімко втекти від цього лицеміра. Господи, а я ще й мріяти про щось там почала.

Мене одразу ж зупиняють, схопивши за ту саму багатостражденну руку:

– Куди зібралася, Кучерява? Вгамуйся, – спокійно відповідає на мою реакцію, та я чую смішинки в його голосі. – Сьогодні День народження у знайомого, не міг пропустити. Іди сюди.